і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків;
запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
забезпечення демократичного цивільного контролю за Воєнною організацією держави;
в екологічній сфері:
впровадження та контроль за дотриманням науково обгрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;
контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;
зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;
впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;
реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;
недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
в науково-технологічній сфері:
вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;
виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
в інформаційній сфері:
вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;
виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері Концепція (основи державної політики) національної безпеки України 16.01.1997 року.
2.3. Законодавчі, виконавчі, судові функції
Для реалізації державних функцій необхідно мати державний аппарат, певну структуру державних органів. Ця структура змінюється залежно від різних типів держав і політичних режимів, але будь-якому разі вкладається в поняття “державна влада”.
Державна влада – здатність системи державних органів підкоряти собі, розпоряджатись і управляти всіма підлеглими її юрисдикції громадянами, організаціями та установами, здатність видавати обов”язкові для всіх закони та інші нормативні акти й забезпечувати їх виконання.
Завдання кожної держави – створити таку систему публічної влади, яка здатна забезпечити: одержання, аналіз і систематизацію необхідної інформації; узгодження інтересів різних груп у межах суспільного устрою; оптимальну систему підтримання громадського порядку.
У структурі державної влади вирішальним є питання про організацію влади, а саме: про суб”єктів влади та їх концентрацію в одній особі або ж в одній інстанції влади; про поділ влади та її розмежування. У розвинених країнах сучасного світу міцно утвердився демократичний принцип влади, який передбачає систему функціонування незалежних відповідних органів, що обмежують і врівноважують один одного.
У складній системі інститутів державної влади суверенітет народу за демократичних режимів становлять органи законодавчої влади – обрані народом парламенти, національні збори, установчі збори, конгреси, верховні ради тощо. Глава держави та уряду в межах конституційних норм також може володіти певними законодавчими правами. За диктаторських, тоталітарних режимів і військової диктатури законодавчі органи зберігають свої формальні права, або ж вони взагалі ліквідуються, і тоді законодавство, як і в абсолютній монархії узурпує глава держави або уряду.
Головні стадії процесу законодавства:
законодавча ініціатива, суб”єктами якої можуть бути різні організації громадського суспільства, депутати, голова уряду, уряд і судові інстанції;
підготовка законопректу в різних законодавчих органах, урядових і судових інститутах;
обговорення законопроекту в органах законодавця та його підрозділах, а також загальнонародне обговорення (референдум);
схвалення законодавчого акта та його публікація.
Після прийняття закону в парламенті його найчастіше санкціонує глава держави, який може мати право відкладного чи абсолютного вето. Особливо це характерно для президентських республік. У парламентських державах парламент як вища влада здійснює контроль над урядом, що затверджується парламентом і відповідальним перед ним. У президентських республіках, поряд із парламентом, ці та подібні функції здійснює президент. Для обраних громадянами законодавчих органів харктерна наявність організаційної структури у формі палат, комісій, комітетів та інших органів управління. Головне завдання законодавців – досягнення компромісу інтересів класів і соціальних груп, забезпечення правових основ збереження й розвитку особистості та громадського суспільства гарантій їхньої життєдіяльності в усіх сферах.
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України - ст.1, 5, 6, 75, 102, Конституція України 1996 року.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу. Верховна Рада розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують урегулювання законами України, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією.
Конституція України встановлює також, що виключно законами визначаються:
права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов”язки громадянина;
громадянство, правосуб”єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;
права корінних народів і національних меншин;
порядок застосування мов;
правовий режим власності;
правові засади і гарантії підприємництва;
засади зовнішніх зносин;
засади регулювання демографічних і міграційних процесів та ін.
Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом із