Воєнна організація держави, яка включає в себе Збройні Сили України, Службу безпеки України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.
Система органів демократичної влади створювалась у тривалій боротьбі громадян і держави, в перебігові революцій і контрреволюцій. Як наслідок тривалої політичної боротьби, з часом виникли концепції про соціальну відповідальність держави, прогресивне соціальне законадавство й податкову політику, більш справедливий розподіл національного багатства і соціальний захист громадян. Цей процес триває і досі, хоча хвиля неоконсерватизму і розкриває вади ідеології держави загального достатку (зростання бюрократичного апарату, прояви соціального паразитизму, зменьшення ініціативи, ризику, індивідуальної відповідальності).
Навіть у найдемократичніших країнах не вдається повністю усунути джерела конфліктів і уникнути протиріч між суспільством, індивідом і державою. Ці протиріччя є джерелом соціальної напруги. Рівночасно вони стимулюють розвиток політичної системи, пошуки оптимальних варіантів у найважливішому ланцюзі політичної системи – державі. Томі слід звернути увагу на такий складник державної структури, як організація роботи державної адміністрації. Раціональну модель державного механізму розробив німецький соціолог М. Вебер. Головні її положення: парламентське законодавство, сувора правова регламентація, ієрархія функцій і компетенції державних інститутів; необхідність професіональних чиновників, для яких характерні висока компетентність, моральний і матеріальний престиж посади; ієрархія відповідальності та обов”язків чиновників, яка охороняє їх від некомпетентного і необгрунтованого втручання як зверху, так і знизу; незв”язаність державних службовців з інтресами класів, партій і груп; виконання ними функції амортизаторів соціальних конфліктів; зорієнтованість чиновників не на винесення політичних рішень, а лише на їх виконання.
М.Вебер підкреслював, що з узяттям політичної влади одразу ж постає питання про управлінський аппарат, якій тільки й може реалізувати волю політичних діячів. Практичне здійснення політики перебуває в руках чиновників. Перемога в боротьбі за владу не дає нічого, якщо немає ефективного механізму контролю за державними службовцями Козлихин И.Ю. Идея правового государства. История и современность. – С-Пб., 1993 год.
За всієї теоретичної досконалості навіть система М.Вебера не здатна враховувати всіх складнощів і перипетій, що виникають у процесі функціонування держави і структуруваннядержавної влади. Отож, вирішувати ці проблеми належить із врахуванням умов, що виникають чи історично склались у кожному конкретному суспільстві.
Література