Рабовласницькі держави і право на території України

План

Вступ

Розвиток і поступ науки залежить від загальної атмосфери у країні, суспільно-політичного клімату. Цей постулат особливо яскраво унаочнює наше сьогодення. Десятиліття командно-бюрократичних методів керівництва згубно вплинули і на історико-правову науку. Від неї вимагалося здебільшого пропагувати нерідко вигадані успіхи і досягнення соціалістичної системи. Це і призвело до однобічного зображення минулого, без об'єктивного вивчення і серйозного розкриття труднощів та суперечностей історичної, у тому числі й історико-правової науки. А не знати історії, за словами римського політичного діяча, оратора і письменника Марка Туллія Цицерона, — бути завжди недоростком.

Тепер ми повною мірою усвідомлюємо, що не можна впевнено йти у майбутнє з тягарем ілюзій минулого, не відтворивши історичну справедливість. Саме у встановленні істини, сущої правди подій і процесів — запорука морального оздоровлення нашого суспільства, джерело духовного відродження нації.

1. Зародження державної організації на території України

Дописемна історія — найпротяжніша доба в історії людства. Вона збігається з первісним ладом. Витоки його сягають тих далеких часів, коли розпочалося виокремлення людини з тваринного світу і воднораз поступово народжувалися засади нової організації життя. Цей процес проходив надзвичайно повільно і тривав приблизно 2 млн. років. Наслідком його була поява людини розумної — Homo sapiens. Це означає, що на нашій планеті з'явилася істота мисляча, істота творча. Творчість — головна риса людини. Ставши на шлях творчості, людина вже ніколи не сходила з нього. Тому історія людства — це рух, розвиток, реалізація чимраз нових і нових можливостей мислення.

Цей розвиток стимулювався як змінами в навколишньому середовищі, так і зростанням потреб людини, її намаганнями якомога краще влаштувати своє життя. Саме це змушувало людей удосконалювати знаряддя праці, залучати до своєї діяльності дедалі нові й нові матеріали аж до створення штучних (фарби, кераміка, метал), винаходити нові технології.

Але технологічними винаходами не обмежувався творчий потенціал людини, їй притаманні й інші засоби впливу на довколишній світ та його перетворення, зокрема духовні. Покладаючись на свої сили — знання, вміння, досвід, оснащеність, — людина забезпечувала своє існування, продовження свого роду. Але від часу до часу вона терпіла й поразки. Осягнути розумом невдачу на полюванні, хворобу чи смерть їй було важко. Відчуваючи безсилля в таких та інших випадках, людина не бажала коритися цим негативним явищам, миритися з ними. Силою своєї уяви вона намагалася збагнути і усунути життєві перешкоди. Так виникла релігія, її породили безсилля та безпорадність людини перед сліпим випадком, силами й закономірностями природи. Вони змушували людину вдаватися до неймовірних або недоцільних засобів боротьби для досягнення результату, який не давався звичними, перевіреними досвідом засобами. Цьому слугували релігійно-магічні обряди, покликані компенсувати брак сил, умінь, знань.

Творчий потенціал зростав у колективі. Саме єднання людей у колективи надавало можливості обмінюватися знаннями та досвідом, закріплювати та передавати їх від покоління до покоління і воднораз постійно накопичувати. На ґрунті накопичення досвіду проходило його постійне оновлення і поступове збагачення.

Найдавнішим ґрунтом об'єднання людей у колективи була кревна спорідненість. Саме усвідомлення себе родичами призвело до заборони шлюбних стосунків у межах одного колективу. Такий колектив називають родом. Тому першою формою організації суспільства була родова. Рід, родова організація складають сутність первісності. Тому зміна родових зв'язків територіальними знаменує принципово новий етап у розвитку людства — виникнення державного ладу.

Цей первинний принцип організації людей, який унеможливлював шлюбні стосунки в межах одного колективу, вимагав спілкування з іншими колективами. За рахунок цього теж проходило збагачення суспільного досвіду, а родовий колектив зростав кількісно й за рахунок прийшлих через шлюб людей. Цей колектив утворював общину — основну господарську одиницю первісності. Ядро її складав рід — група кревних родичів із своїми традиціями, територією. Тому таку общину називають родовою, а найдавніший лад — первіснообщинним.

Внаслідок общинно-родової організації життя первісної людини було сповнене духом колективізму, а відтак і традицій. Однією з визначальних рис первісного суспільства та первісної культури є традиційність: панування усталених поглядів, оцінок, правил, тобто пріоритет колективних уявлень над індивідуальними, особистими. Сила звичаїв та традицій у первісному суспільстві була дуже великою і поширювалося на всі сфери — виробництво, споживання, шлюбні стосунки, взаємини людей різного віку і статі, ступені спорідненості тощо. Тому первісне суспільство іменують іще традиційним. Тоді індивід ще повністю залежав від колективу, не міг протиставляти себе колективу чи бути вільним від нього. Про людину первісності не можна говорити як про особистість — традиційне суспільство не визнає індивідуальності. Це призвело зрештою до панування одноманітних інтересів. Засобом контролю поведінки кожного була суспільна думка.

Колективізм був наслідком не тільки певного способу мислення, а й тотального панування ручної праці, ручних знарядь, що посилювали мускульну силу людини, але не заміняли її. Вони, особливо на перших порах, були дійовими лише в колективі, за об'єднання зусиль багатьох людей. Тільки так люди могли роздобувати їжу й виживати. Визнаючи первісність своєрідним і особливим етапом в історії людства, зауважимо, що вона не була одноманітною ні в часі, ні в просторі. Зрісши на привласнювальній діяльності — на ґрунті мисливства, збиральництва й рибальства (останнє виникло найпізніше), — первісне населення з часом опанувало принципово нові види господарської діяльності — землеробство і скотарство, а воднораз і завдяки цьому — нові технології. Відтворювальне господарство докорінно змінило життя людей: підвищило їхній добробут, поліпшило побут,