Просторове розмаїття визначалося різними природними умовами існування колективів, а відтак і різними способами пристосування до навколишнього середовища. Оскільки таке пристосування здійснювалося не лише матеріальними засобами (як, наприклад, знаряддя праці), а й духовними, то це відбилося в строкатості первісних культур. Окрім того, велика залежність життя первісних колективів від умов довкілля спричинила нерівномірність соціокультурного розвитку суспільств давнини. Можна сказати, що до сьогодення різні суспільства йшли різними шляхами, часто досить звивистими; рух уперед то був динамічним, то сповільнювався через якісь причини, а часом і заходив у безвихідь. Та зрештою суспільства знаходили сили, щоб вижити, вийти з глухого кута і влитися в загальний потік.

Давнім суспільствам, що населяли територію України, так само властиві свої особливості; вони помітні не лише на тлі довколишнього населення і провідних зрушень в історії, а й у межах нашої країни. На кожному суттєвому відтинку часу нашу територію заселяли різні етнокультурні спільності, межі поширення яких охоплювали тільки певну територію сучасної України, інші виходили за її межі або ж заходили лише частково, маючи основною територією свого існування інші регіони. Ці спільноти різнилися способами господарювання, соціальною організацією, а відтак різним світосприйняттям, самосвідомістю, зрештою культурою.

Господарською основою патріархальних родових общин стала велика патріархальна сім'я. Вона складалася з кількох поколінь родичів за батьківською лінією, що здійснювали спільні виробництва і споживання. До її складу входили і раби.

Застосування залізного знаряддя призвело до підвищення продуктивності праці у господарстві, до подальшого розвитку обміну, зростання багатства родів і племен, майнового розшарування суспільства. У процесі збагачення патріархальних родових общин їхні виборні родові ватажки поступово перетворювалися на спадкову родову знать, прибираючи до своїх рук общинні багатства і перетворюючи їх на приватну власність окремих невеликих індивідуальних сімей. Раби і вироблені продукти також стали власністю таких сімей. Розвиток ремесла і зв'язаної з ним внутрішньої та зовнішньої торгівлі призвів до виникнення замість родових общин територіальних (сусідських) общин. Поява спадкової влади й експлуатація рабів і збіднілих общинників з метою збільшення багатства родової знаті, а потім розпад родових общин та заміна їх територіальними общинами були початком розкладу первіснообщинного ладу і поступового переходу людства до класового суспільства. Вожді-воєначальники наймогутніших племен підкоряли сусідні племена, утворюючи союзи племен. Родоплемінна знать при цьому перетворювалася на спадкову майнову знать, а влада вождів-воєначальників — на спадкову князівську (королівську, царську) владу. Ця багата верхівка повністю панувала над більшістю залежного від неї бідного населення. Необхідність для панівного класу утримувати в залежності та покорі пригноблений народ сприяла утворенню держави, що знаменувала заміну первіснообщинного ладу класовим суспільством.

Людство розвивалося дуже нерівномірно, тому й заміна первіснообщинного ладу класовим суспільством відбувалася в різні часи і по-різному. Так, на території України у скіфів цей процес закінчився у першій половині І тис. до н. е., а у східних слов'ян — наприкінці І тис. н. е., коли в них виникла найдавніша держава — Київська Русь.

2. Виникнення, суспільно-політичний лад та основні риси права у Скіфській державі

На початку 1-го тисячоліття до н. е. у степах Північного Причорномор'я відбувається остаточний перехід населення до кочового скотарства, а в лісостепових районах поширюється орне землеробство, яке стає основою економіки місцевих племен. Наслідком цього було остаточне виокремлення в межах цих природно-географічних регіонів двох різних культурно-історичних областей з відмінними способом життя, побутом та звичаями, тенденція до чого простежується ще з епохи енеоліту та бронзи.

Ще один важливий чинник культурно-історичного розвитку населення Північного Причорномор'я з'являється у VII — VI ст. до н. е., коли на північному узбережжі Чорного моря було засновано цілу низку поселень грецьких колоністів. Виникає унікальна контактна зона, де взаємодіяли три різні за своєю природою світи — степових кочовиків, осілих землеробів Лісостепу та мешканців античних центрів. Ситуація, що склалася, мала чимало важливих наслідків.

Зокрема, у рамках Північного Причорномор'я поступово складається своєрідний симбіоз різних господарських систем та культур. Одним із найяскравіших прикладів такого симбіозу є Велика Скіфія — одне з перших державних утворень Східної Європи, що об'єднало під владою іраномовних кочових скіфів різні за походженням племена та народи, серед яких були й предки східних слов'ян.

Виникнення досить сталих і могутніх у військовому відношенні племінних союзів та ранньодержавних угруповань виводить їх творців на широку арену світової історії. Тому згадки про мешканців Північного Причорномор'я, географію та природне середовище останнього з'являються у різноманітних писемних документах. Починається новий, писемний період в історії України.

Перша скіфська держава виникла у середині IV ст. до н. е. Вона займала територію Північного Причорномор'я від Азовського моря до Дунаю. Цар Атей, котрий, як повідомляє старогрецький географ та історик Страбон, панував над більшістю північно-причорноморських племен, організував успішні походи проти фракійців. Однак у війні з царем Філіппом II Македонським потерпів поразку, і його держава розпалася.

У III ст. до н. е. утворилася скіфська держава в Криму. Вона була тривалішою і могутнішою від держави Атея. її столицею стало м. Неаполь Скіфський (поблизу сучасного м. Сімферополя), який найбільшого розквіту досяг у II ст. до н. е. за царів Скілура та його сина Палака.

Наприкінці II — початку III ст.