У Скіфії встановилися рабовласницькі відносини з пережитками первіснообщинного ладу. Поділ скіфських племен на скіфів царських, скіфів-орачів, скіфів-землеробів і скіфів-скотарів, а також кочовий побут багатьох з них, збереження патріархальних звичаїв не могли затримати процес розкладу родового ладу і появу майнової нерівності. Приватна власність зосереджувалася передусім у руках племінних вождів і старійшин племен, їх родин. Решта населення — це вільні общинники, які несли військову службу, сплачували данини і виконували різні повинності. У містах основну масу населення становили вільні ремісники, а також купці. Головним джерелом поповнення рабів було підкорення осілих племен.

Раб вважався власністю пана, річчю, яку можна продати, подарувати, обміняти і передати у спадщину. Раби використовувались здебільшого у домашньому господарстві, а також для охорони стада. При розпаді первіснообщинного ладу рабство втрачало патріархальний характер. Посилення експлуатації викликало повстання рабів, що жорстоко придушувалися. За свідченням Геродота, повсталих рабів розпинали на хрестах.

Майнова і соціальна нерівність у скіфів яскраво виявлялася у характері їх поховальних пам'яток. Поховання бідних скіфів звичайно розміщали під невисокими курганами. Над похованнями знатних скіфів насипалися високі кургани, у поховання клали різноманітні речі зі срібла і золота. При похованнях багатих скіфів завжди знаходилися поховання вбитих воїнів, жінок, рабів, коней з бойовим спорядженням тощо. Особливо багаті були кургани з похованням вождів племен і царів скіфської держави. Одним з найбільших є Чортомлицькій курган. поблизу м. Нікополя на Дніпропетровщині. Тут поховані цар і цариця, шість воїнів та 11 бойових коней, а також велика кількість цінних речей.

У скіфів існувала деспотична царська влада. Однак кандидатура царя і його наступників затверджувалася народними зборами. Вони, а також Рада старійшин і племінних вождів розв'язували важливі державні питання. Територія держави поділялася на номи (округи), що, ймовірно, були племінними територіями, які населяли різні кочові й осілі скіфські та інші племена. Правова система ґрунтувалася головним чином на звичаях, рішеннях народних зборів, а також постановах царів. Існувала приватна власність на стада, посіви, житло. Право приватної власності на рухомі речі зумовило розвиток зобов'язального права. Договори скріплювалися присягою. Сімейне право характеризувалося пануванням патріархату, що вимагало ведення родоводу за батьківською лінією, панівної ролі чоловіка у господарстві, суспільстві, сім'ї. Жінка перебувала під владою чоловіка. Після його смерті вона переходила у власність спадкоємця. У спадковому праві панував мінорат (лат. minor — менший),. тобто перехід батьківського майна неподільно до молодшого за віком сина. Одружені сини мали право на виділ при житті батька.

Найнебезпечнішими злочинами вважалися злочини проти царя. Каралося не тільки вчинення злочину, а й замах. Самостійним злочином була фальшива присяга, що, за переконанням скіфів, могла спричинити хворобу царя і каралася стратою. Таке ж покарання застосовувалося за порушення звичаїв і відступ від віри предків. Тяжкими злочинами вважалися вбивство, крадіжка, обмова невинного, перелюбство тощо. До найпоширеніших видів покарань належали смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Продовжувала існувати кривава помста. Справи, які не стосувалися царської влади та інтересів держави, розглядалися змагальним порядком, але існував і слідчий процес для найнебезпечніших злочинів.

3. Грецькі міста-поліси Чорноморського узбережжя України: організація влади та суспільства

У VIII—V ст. до н. е. старогрецькі рабовласницькі держави південної частини Балканського півострова та Малої Азії заснували колонії у заморських землях, у тому числі й у Північному Причорномор'ї. Серед них — Ольвію на правому березі Бузького лиману (тепер біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської обл.), Тіру на березі Дністровського лиману (тепер Білгород-Дністровський Одеської обл.), Херсонес (на місці сучасного Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі у Криму), Фанагорію на Таманському півострові (тепер поблизу селища Сінного Темрюцького району Краснодарського краю), Керкініду (на місці сучасної Євпаторії Кримської автономної республіки), Німфей на західному березі Керченської протоки (тепер у складі м. Керчі), Тірітаку (на місці сучасного селища Арщинцевого поблизу Керчі), Танаїс у гирлі Дону (тепер біля станиці Недвиговської Ростовської обл.), Феодосію (там, де розташоване сучасне місто) тощо. Багато з них незабаром перетворилися на міста, значні ремісничі центри. Міста проводили обмін зі східними племенами та іншими грецькими державами, карбували свою монету. Місцевим племенам (здебільшого представникам племінної верхівки) античні міста-держави Північного Причорномор'я постачали вино, зброю, ювелірні вироби та інші предмети розкоші. Основним предметом вивозу до грецьких держав були хліб та інші сільськогосподарські продукти.

Античні міста-держави проіснували до IV—V ст. н. е. Однак уже з 30-х років III ст. н. е. почався економічний занепад, що посилився внаслідок наскоків готів — племен східних германців, які наприкінці II ст. н. е. почали пересуватися з пониззя Вісли на Південний Схід і в першій половині III ст. н. е. досягли Північного Причорномор'я. Тут готи змішалися з місцевими, переважно скіфо-сарматськими племенами, створивши сильне об'єднання, що досягло найбільшої могутності у середині IV ст. За відомостями готського історика Йордана, від них у той час залежали інші східноєвропейські народи. Навала гунів (давні кочові племена, які з території Північного Китаю просунулися