Грецькі колонії були рабовласницькими містами-державами. Накопичення багатства у руках небагатьох, зосередження знарядь виробництва у меншості, поява щораз більшої кількості рабів зумовили поділ суспільства на два антагоністичні класи. Рабовласники були вільними повноправними громадянами. Вони могли займати різні адміністративні посади, виїжджати в інші землі, утримувати збройні загони. Вільні громадяни — жінки та іноземці — не користувалися політичними правами. Повноправними громадянами були тільки чоловіки — уродженці міста.

Більшість населення становили раби. Вони не мали жодних прав і були власністю рабовласників, які вільно розпоряджалися їх працею, життям і смертю. До них примикали дрібні ремісники і торговці, а також вільні общинники навколишніх поселень, що сплачували податки державі та входили до ополчення у випадку воєнних дій. Непосильний гніт і безправ'я призводили до повстань. Так, 107 p. до н. е. у Пантікапеї спалахнуло повстання рабів на чолі зі Савмаком, якого раби проголосили царем.

За історичним зразком грецькі колонії були рабовласницькими державами, за формою правління — демократичними та аристократичними республіками. Вищим органом державної влади вважалися народні збори. Брати участь у них мали право всі чоловіки, які досягли 25 років. До їх компетенції належало прийняття законів, вибори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні зв'язки та укладання договорів, нормування грошової системи, звільнення іноземних купців від мита тощо. Народні збори обирали раду міста, до складу якої входив суд присяжних, а також головний жрець міста — базилевс, котрий відав релігійними культами. Рада була постійно діючим органом влади, підготовляла законопроекти, перевіряла кандидатів на виборні посади, здійснювала контроль за виконавчою владою. Архонти і стратеги відали військовими справами, агораноми здійснювали нагляд за порядком на ринку, астиноми стежили за порядком у місті, номофілаки контролювали додержання законів тощо. Політична організація міст-колоній спиралася на збройні сили і на закони, які надавали рабовласникам необмежену владу над рабами і закріплювали їх панівне становище у суспільстві.

4. Джерела та основні риси права античних міст-полісів України

Перші античні поселення в Нижньому Подністров'ї виникають у другій половині VI ст. до н. е., ближче до його кінця, на лівому березі лиману (або східного русла річки). Серед них відзначається своїм міським характером забудови поселення біля сучасного с. Роксолани (Овідіопольський район Одеської області). За античними джерелами, це був Ніконій, котрий згадується у Псевдо-Скілака, Псевдо-Арріана, Страбона та Птолемея.

Сільські поселення цього часу розташовуються переважно на північ від Ніконія. Нині відомо близько десятка цих поселень. Увесь комплекс матеріальної та духовної культури їх мешканців свідчить про еллінське походження колоністів. Велика кількість знахідок іонійського виробництва дає підстави вважати, що і Ніконій, і навколишні поселення були засновані вихідцями з району Мілета або власне з самого міста.

Найбільш значним античним містом у Нижньому Подністров'ї була Тіра, яка в давнину мала, за Плінієм, назву Офіусса ("...о гарній річці Тірі, за іменем якої називається місто, яке раніше мало назву Офіусса"). Тіра згадується і в інших авторів: Псевдо-Скілака, Псевдо-Скімна, Плінія, Птолемея, Стефана Візантійського.

У другій чверті IV ст. починається карбування власної монети із зображенням на аверсі голови Геракла, голови божества Тіраса і голови Деметри. На реверсі — бика або голови коня. Згодом на монетах з'являються й інші зображення: голови Александра, Афіни, Аполлона, Тихе, Діоніса та ін.

Карбування монет, а також знахідка почесного декрету на честь невідомого громадянина Тіри, де згадуються Рада, народ, колегія архонтів, агонофети, свідчать про те, що в цей час Тіра вже стала повноцінним демократичним полісом з усіма його складовими.

Більш-менш типовими для північнопричорноморських міст були вірування та пантеон тірітів, про що дізнаємося з різноманітних категорій пам'яток. Тут поклонялися Аполлону Лікарю. Про це свідчить присвята III ст. до н. е. Зображення на монетах Деметри, Афіни, Геракла, Аполлона, Діоніса, божества Тіраса — свідчення великого пошанування їх у Тірській державі.

Але доля цього міста не могла значно відрізнятися від долі інших античних держав Північно-Західного та Північного Причорномор'я, які в другій половині III ст. до н. е. вступають у затяжну військову та економічну кризу, пов'язану здебільшого з переміщенням навколишніх племен, що призводило до руйнації сільських округ. Послаблення ролі сільського господарства в економіці міст було спричинене також погіршенням кліматичних умов — поступовим потеплінням і настанням Десь на початку II ст. до н. е. посушливого клімату. У Тірі, як і в Ольвії, в середині III ст. припиняється життя на сільських поселеннях Нижнього Подністров'я. Тому місто втрачає економічну основу свого добробуту.

Настає останній етап життя Тіри в еллінському періоді існування античних держав. Тіра не тільки втрачає сільську округу.

Як і в інших містах, у Тірі в цей час спостерігається диференціація населення, не тільки майнова, а й соціальна. Відбувається аристократизація суспільно-політичної структури держави та обмеження демократії.

В елліністичний час Ольвія мала всі головні органи державної влади. За своїм політичним устроєм вона була демократичною рабовласницькою республікою, яка в ІІІ-ІІ ст., можливо, була замінена на олігархічну форму влади. В такій республіці у виборах адміністративних органів брало участь усе населення поліса, за винятком жінок, іноземців та рабів, котрі не вважалися громадянами поліса. Права громадянства надавалися тільки тим іноземцям, які зробили великі послуги державі. Рядові громадяни не відігравали суттєвої ролі в політичному житті. Вони мали значно менше реальних