За критеріями надійності й ефективності інвестицій серед російських інституційних інвесторів друге місце (після комерційних банків) посідають страхо-ві компанії, що підтверджується і кількісними показниками їхньої діяльності. У 1999 році в Росії функціонувало 1,5 тис. страхових компаній. Ними було залу-чено 16 млрд. руб. (4,7% від обсягу загальних фінансових активів) Блохина Т. Рыок институциональнмх инвестиций: состояние и перспективи//Вопросы зкономики. — 2000. — №1. — С. 156.. Однак роль страхування в економіці залишається вкрай незначна: показник відношення страхових премій до ВВП коливався від 0.6% 1992 року до 2% 1998-го Тенденции й перспективи развития страхования в России, -М: Бюро жономического анализа. — 1999. — С. 8..

Окремо необхідно виділити особливістю інвестиційної політики держав у створенні та розвиток пайових інвестиційних фондів, які почали створюватися у 1996 році для подолання негативних рис наявних чекових інвестиційних фондів. У Росії здійснюється активна державна підтримка пайових інвестиційних фондів На відміну від України, де інститути спільного інвестування перебувають у стадії формування, у Росії наприкінці 2002 року діяло близько 50 пайових ін-вестиційних фондів Свередкл М.О. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні // Фінанси України. – 2003. - №8. – С.116 – 120. (118). Там пайові інвестиційні фонди зарекомендували себе як надійні інсти-тути фінансового та інвестиційного ринку. Навіть після кризи 1998 року жодна з російських ком-паній з управління активами не оголосила себе банкрутом. Згідно з російським законодавством пайові інвестиційні фонди не сплачують податку на прибуток, оскільки не є юридичними особами, У Росії налагоджена система розкриття ін-формації про діяльність пайових інвестиційних фондів, встановлена щоденна звітність щодо вартості чистих активів фондів.

Одним з напрямків державної інвестиційної політики, що сприяє активізації інвестиційного процесу, є підтримка наукової й інноваційної діяльності, у тому числі фундаментальних досліджень. Для всіх без винятку постсоціалістичних країн характерні в цій сфері декларовані законодавчі акти, спрямовані на підтримку інноваційної діяльності і відсутність конкретного законодавства, яке сприяло б розвиткові цього виду діяльності. Для прикладу, в Росії в липні 1998 р. була прийнята Концепція інноваційної політики РФ Концепция инновационной политики Российской Федера-ции на 1998-2000 гг. одобрена постановлением правитель-ства РФ от 24 июля 1998 г. № 832., було створено Венчурний інноваційний фонд, який, проте не має достатньо коштів для фінансування діяльності. Для венчурного капіталу не передбачені ні податкові, ні інші пільги. В даний час на території Росії діють 10 регіональних венчурних фондів, створених за участю ЄБРР і об'єднаних у Російську асоціацію венчурного інвестування (РАВІ). До серпневої кризи 1998 р. у Росії спостерігався бурхливий розвиток цього бізнесу: венчурні фонди мали загальну суму капіталізації в 1,6 млрд. дол. Крім того, у російську економіку вкладали капітали ще 16 східноєвропейських фондів Арзуманян Г., Гончаренко С. Економічне співробітництво в чорноморському регіоні й інтеграція інноваційних технологій // Світова економіка і міжнародні відносини. – 2001. - №4.- С. 96-100.. Однак після кризи 1998 року активність даних фондів різко спала.

Схожа ситуація і Казахстані,. Уряд Республіки Казахстан декларуючи інноваційну спрямованість розвитку економіки, поки не пропонує законодавчих заходів для активізації науково-технічної й інноваційної діяльності; не прийняті також міри і до відновлення співробітництва між підприємствами і вищими навчальними закладами.

Ще одним акцентом і, разом з тим, важливою складовою інвестиційної політики є політика пільг (incentive policy). Пільги у виді сприятливих вилучень із загального податкового, митного й іншого режимів у класичному розумінні покликані підвищити інвестиційну привабливість приймаючої держави в цілому чи ж направити інвестиційні потоки в пріоритетні сектори/галузі економіки. Однак значення пільг для ухвалення інвестиційного рішення не варто переоцінювати. Як було відзначено в доповіді експертів МБРР, ефективність політики пільг найчастіше нівелюється загальною непослідовністю і несистемністю безлічі пільг, відсутністю чітких основ їхнього надання World Bank Staff Working Papers "Investment Incentives for Industry". 1984. Note 21.. Чим більше розмаїтість наданих пільг, чим частіше змінюються норми, які регулюють їхнє надання, тим негативніше це впливає на фактор інвестиційної стабільності.

Варто відмітити у цьому плані Білорусь. Одна чверть норм інвестиційного кодексу присвячена безпосередньо можливостям надання державою пільг інвесторам. Крім декларативної норми про право інвестора на державну підтримку (ст. 14 ІК) і норми, про митні і податкові пільги для комерційних організацій з іноземними інвестиціями (ст. 91 ІК), глави 4—6 і 8 кодексу потенційно можуть бути розцінені іноземним інвестором як додаткові можливості надання державної підтримки інвестиційному процесу. Здебільшого зазначені норми не визначають конкретних критеріїв і основ надання такої підтримки, що компенсується, очевидно, тим високим рівнем, на якому приймаються рішення про її надання. Так, у більшості випадків на прийняття рішень істотний вплив робить Президент Республіки Бєларусь. Разом з тим, значне збільшення обсягів вилучень із загального інвестиційного режиму, при тім, що кодекс у цілому приділяє мало увагу чіткому визначенню взаємних прав/обов'язків інвесторів і держави, свідчить про значний зсув акцентів у національному інвестиційному праві з нормативної площини в договірну.

Важливим аспектом інноваційно-інвестиційної політики держави є створення вільних економічних зон, зокрема науково-технологічних, які покликані сприяти залученню іноземних інвестицій у наукоємні технології.