що Українi час уже визначитись щодо державної полiтики вiдносно мiсцевого самоврядування i розпочати роботу над пiдготовкою необхiдної нормативної бази для реформування мiсцевої влади.
Як показує практика iнших посттоталітарних країн, пiдготувати комплексне реформування влади лише силами парламенту чи уряду навряд чи можливо. Це має бути великою спiльною роботою.
Здається, в Українi давно визрiло питання створення при парламентi спецiального Комiтету з питань реформи мiсцевої влади в Українi, до складу якого увiйшли б депутати, науковцi, фахiвцi з питань мiсцевого самоврядування, а також представники асоцiацiй органiв мiсцевого самоврядування та державної виконавчої влади.
Завданням цього Комiтету має стати напрацювання проекту концепцiї органiзацiї мiсцевого самоврядування в адмiнiстративно-територiальних одиницях України та розробки пакету законопроектiв, узгоджених iз цiєю концепцiєю:
Про мiсцеве самоврядування в Українi.
Про вибори до органiв мiсцевого самоврядування.
Про мiсцевi податки i збори.
Про вирiвнювання фiнансових ресурсiв органiв мiсцевого самоврядування.
Дiяльнiсть таких комiтетiв має позитивнi наслiдки i в Австрiї, i в Чехiї, i в Латвiї. У складi Кабiнету Мiнiстрiв було б доцiльно (можливо, за рахунок скорочення кiлькостi вiце-прем'єрiв) запровадити структуру, яка б опікувалась проблемами самоврядування, наприклад - мiнiстра у справах мiсцевого самоврядування.
У цьому процесi можуть брати активну участь i асоцiацiї мiсцевого самоврядування, уже створенi в Українi.
Програма сприяння парламентовi України вже пiдготувала ряд iнформацiйних та аналiтичних матерiалiв з питань реформи та фiнансового забезпечення дiяльностi органiв мiсцевого самоврядування.
2. У чому полягають сучасні характерні риси американського та японського управління?
Розглянемо, як приклад, як державне управління розвивається в більш розвинутих країнах: США та Японії.
Багатодисциплінний підхід утруднив ідентифікацію державного управління як окремої галузі в науковому середовищі. Для роз’яснювання цієї проблеми в США застосували два різні підходи до навчання державному управлінню. За певних обставин державне управління може вивчатися на факультеті політології або стати частиною програми вивчення господарського управління. У цих випадках державне управління переважно підпорядковане головній темі. Державне управління є окремою організаційною одиницею, її навчальна програма запозичує дещо в інших факультетів, і вона може запропонувати спеціалізацію в таких галузях, як міське управління, управління людськими ресурсами.
Навчальний метод на університетському рівні програм державного управління спрямований на інтеграцію теорії та практики. На більшості занять наголос робиться на застосуванні знань у реальних ситуаціях. Дослідження випадків - це описи справжніх ситуацій. Їх використовують для того, щоб перенести досвід практиків державного управління в навчальні класи. Ці випадки мають застосовуватися до певної теоретичної концепції з підручника; але випадок використовується для того, щоб спонукати до дискусії в класі щодо того, як застосувати теорію на практиці. Метод предметного навчання – це великою мірою метод діалогу між викладачем і студентами і, що ще важливіше, між студентами. Лекції викладача складають лише незначну частину навчального часу.
Державне управління в США сперте на самобутній підхід до управління, який розвинувся в контексті американських ідеалів політичної системи.
По-перше, воно ближче до господарських методів управління, ніж до правових чи конституційних засад. По-друге, тут робиться спроба розвинути високоформалізований комплекс правил чи принципів для керування діями. Як наслідок, отримуємо украй структуровану й засновану на правилах систему, де правила знатимуть і розумітимуть ті, хто працює в уряді чи прагне заручитися підтримкою уряду. Ці правила не будуть ґрунтуватися на особистому чи суб’єктивному управлінні. У тім, ця система буде сперта на індивідуальні показники з використанням об’єктивних критеріїв, а кожного індивіда судитимуть згідно з цими показниками.
Можна провести порівняння з американською системою в таких сферах.
Фундаментальна концепція японської культури – ідея пожиттєвого найму. Працедавець стає родиною працівника. У багатьох випадках працедавець забезпечує соціальну підтримку своєму працівникові у придбанні житла, охороні здоров’я та надає інші вигоди, які асоціюються з родиною. Тим часом як цей ідеал не застосовується до всіх японських працівників, він дуже характерний для родинної чи групової орієнтації управлінського середовища.
Ще однією характерною особливістю японської системи управління є повільний процес оцінки й просування по службі. Багато японців чекають на підвищення по 8-10 років.
Японські менеджери не дотримуються спеціалізації у своїй кар’єрі. Спочатку вони проходять загальну підготовку, а потім їх готують на місці для виконання конкретних обов’язків. Вважається, що протягом своєї кар’єри вони працюватимуть на багатьох ділянках. Такий підхід в управлінні є протилежним до американського.
Японська культура управління наголошує на піклуванні про добробут усієї організації. Завдяки груповій згоді й родинному характеру культури між підрозділами організації виникає менше конфліктів. Успіх організації важливіший, ніж успіх одного підрозділу чи гарні показники окремої особи.
3. Що таке бюрократизація та які її форми?
“ Бюрократія ”- це:
структурно необхідна система з реалізації діяльності, пов’язаної з державним управлінням;
чиновництво як соціальна група;
управлінський апарат, що складається з призначених та ієрархічно організованих чиновників, діяльність яких є підзаконною, але водночас закритою для широкого загалу.
Бюрократизм означає:
у політичній площині – надмірне розростання і безвідповідальність виконавчої влади;
у соціальній – відчуження влади від народу;
у організаційній – підміну змісту роботи формою;
у морально-психологічній – деформацію ціннісних орієнтацій у носіїв бюрократичної свідомості.
В умовах незалежної України не відбулося помітних змін становища на краще.
По-перше, спостерігається зниження професійності апарату управління. Значною мірою відбір управлінської еліти в минулому забезпечувався монополією правлячої партії на підбір і розстановку керівних кадрів. В сучасних умовах відбувається переміщення значної частини найпідготовленіших до управлінської роботи фахівців у недержавний сектор економіки. Робота