За цим визначенням соціологія є наукою не про всю сукупність суспільних відносин, а лише про соціальні відносини як один із їхніх різновидів.

Соціальні відносини — це не всі наявні в суспільстві відносини, а лише ті, які складаються між історично та об'єктивно сформованими спільностями людей: класові, етнічні, демографічні тощо (див. гл. VI). Відокремлені на основі їхніх суб'єктів, соціальні відносини складаються з приводу різних об'єктів: виробництва, власності, політичної влади, цінностей культури тощо і виступають, відповідно, як соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-культурні та інші відносини.

А це означає, що соціологія вивчає не всю багатоманітність виявів політичного життя суспільства, а лише ті з них, суб'єктами яких є соціальні спільності. Соціальні організації і процеси, в тому числі політичні, вона розглядає як «модуси існування соціальних спільностей», тобто як похідні від останніх.

Іншими словами, в дослідженні політичної сфери суспільного життя соціологія йде від соціального до політичного, тобто від відносин між соціальними спільностями до відносин з приводу політичної влади. Досліджуючи соціальний аспект політичної сфери суспільного життя, соціологія виступає як політична соціологія. Використовуючи притаманні їй методи й засоби дослідження — анкетування, інтерв'ю тощо, вона виступає як соціологія політики.

3. Політологія і економіка

Політика і економіка утворюють діалектичну єдність, в якій економіка відіграє визначну роль і є матеріальною основою політики. Цій парі також притаманні свої закономірності взаємодії.

Реалістична політика є свідомим використанням економічних законів, тому вона активно впливає на економіку. Коли політика діє в цьому ж напрямку, що й економіка, то вона сприяє її розвитку; її функціонування в протилежному напрямку означає крах економіки.

Політичний підхід в економіці передбачає аналіз, оцінку і спрямування її розвитку у відповідності до національно-державних інтересів, тобто інтересів всього народу, а не окремих груп людей.

Політика не є первинним чинником у перетворенні суспільства: характер соціального ладу і стан його соціально-класової структури визначаються економікою. Соціально-класова анатомія суспільства визначена економічним ладом суспільства.

Соціальна структура суспільства - поєднуюча ланка між цими сферами і відбиває їх реальний стан. Феодальні абсолютистські держави тримали в покорі залежне селянство і міські плебейські верстви та захищали власність феодалів на землю; буржуазні держави, збагачені атрибутами демократії, регулюють відносини між найманою працею і приватними власниками на користь останніх. В них політика виступала функцією економіки, знаряддям реалізації конкретно-історичної системи економічних інтересів панівних соціальних груп, класів і верств.

Об'ктивне підгрунтя політики базується на відносинах соціальних класів з приводу власності і державної влади: клас-носій власності завжди є головним суб'єктом політики і влади.

В перехідних суспільствах сучасного типу активна роль політики виявляється у сприянні подоланню економічного відчуження, створенні соціально-правових передумов для свободи вибору організаційних форм господарювання і посильній гармонізації економічних інтересів індивідів, і суспільства і держави.

Капіталізація постсоціалістичних країн проходить вельми суперечливо і завдає значної шкоди суспільству. Капітал у своїй початковій стадії завжди мав руйнівний характер, але в Західній Європі початкове накопичення капіталу стримувалось сильними чинниками - абсолютистською державою і родовою власністю аристократії.

Саме ці противаги врятували Європу від невтримної навали капіталу і безкінечної низки соціальних революцій.

Економічне «осучаснення» постсоціалістичних країн висуває підвищені вимоги до політики, а економічні реформи в їх сумнівній якості не можуть компенсувати занепад держави, культури та інтелекту. Тут може бути лише один критерій: якщо реформи загрожують цілісності і збереженню держави, то вони деякою мірою випереджають час, і їх необхідно обмежити посиленням втручання держави в економічне життя.

Якщо економічна теорія - наука про закони виробництва, розподіл, обмін потребами матеріальних благ в суспільстві, розвиток відносин нагромадження капіталу, звертається до основних успіхів приватної і суспільної власності, розвитку ринкових відносин, формування ринку товарів і збуту, а також формування торгівлі і нагромадження капіталу, організації суспільного життя в сфері виробничих відносин, розвитку продуктивних сил, докорінних потреб матеріального виробництва, то наука про політику дає наукове обгрунтування принципів вироблення і здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

Література.