контрольної влади є виконання ролі стримування і противаги влади. Насамперед, законодавчої і виконавчої, забезпечення і збалансованості.

В Україні до органів контрольної влади спеціалісти відносять Конституційний Суд України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункову палату та прокуратуру.

Органи контрольної влади мають і свої ознаки, які дозволяють окреслити їх спорідненість, а саме діяльність органів контрольної влади має загальнодержавний характер, а сфера застосування контролю в сукупності не обмежена іншими державними органами; контрольна влада реалізується сукупністю вказаних органів, хоча не можна визначити в них єдину структурну побудову, але визначається єдина цільова установка; взаємна незалежність інститутів контрольної влади; контрольна функція для цих органів є головною та визначальною в їх діяльності.

Отже, в Україні фактично існує чотири гілки влади, кожна з них є не лише окремою системою, але й одночасно складовою частиною системою державних органів, а тому проблеми забезпечення єдності влади взаємопов'язані, ио-перше, з проблемами вдосконалення діяльності окремих гілок влади, а, по-друге, з проблемами її взаємодії.

Розділ ІІ

Система державних органів України.

Глава 2.1. Верховна Рада України

2.1.1. Верховна Рада України в системі державних органів.

Прийняття чинної Конституції, а саме - принципу поділу влади, закріпило остаточну втрату Верховною Радою України колишнього статусу найвищого органу влади. Проте вона вперше набула в усіх основних рисах статусу парламенту України - єдиного, загальнонаціонального представницького, колегіального, виборчого, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України. Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, винятковість у системі державних органів, що зумовлено, насамперед, унітарним характером нашої держави.

Загалом, парламент - загальнонаціональний колегіальний представ-ницький орган державної влади, який повністю або частково обирається народом, функціонує в умовах демократичного правління, діє на постійній основі і має свої основні повноваження у сфері законодавства [22, с.53].

Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти увесь український народ -громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу.

Проте, визначаючи парламент як представницький орган державної влади, необхідно відмовитись від іноді вживаного терміну "представницька влада". Цей термін є хибним з огляду на конституційне прийнятий принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Такий поділ відображає функціональне призначення органів, які реалізують ту чи іншу гілку влади. Термін "представницька влада" може засвідчувати лише спосіб формування відповідних органів - виборність.

Колегіальний характер Верховної Ради України як парламенту України полягає, насамперед, у її складі і порядку роботи. Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України (ст. 76 Конституції), але відповідно до рішення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою склад українського парламенту має зменшитись до 300 народних депутатів.

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є вільними і демократичними та проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. .

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатний характер. Така структура не є типовою для великих і середніх держав, і, природно, що найближчим часом вона має зазнати змін відповідно до результатів всеукраїнського референдуму від 16 квітня 2000 року.

Отже, за Конституцією Верховна Рада України офіційно визнана парламентом (ст. 75). Це важлива політико-правова засада в розвитку українського парламентаризму, але ми ще далекі від його оптимальної моделі. Коли в державі немає місця ні "президентському авторитаризму", ні "парламентській тиранії".

Двопалатні парламенти успішно функціонують у половині країн Європи, причому в усіх без винятку великих державах. Серед них лише ФРН є федерацією, а всі інші країни - унітарні. Цей факт спростовує один з основних аргументів противників двопалатного парламенту, що, мовляв, бікамералізм властивий лише федеративним державам.

Європейський досвід свідчить про те, що двопалатний парламент є інтегруючим засобом у політичному житті, дає змогу стримувати відцентровані тенденції. Притаманні окремим складовим держави (цьому сприяє формування верхньої палати на засадах представництва регіонів).

Опоненти двопалатної структури посилаються і на те, що наявність у парламенті другої палати, яка представлятиме інтереси територій, гальмуватиме законодавчий процес. Цей аргумент не переконливий, оскільки програш у часі компенсується якістю прийнятих законів. Адже при ретельному розгляді законопроектів кожною палатою можливість недоробок і помилок суттєво зменшується. Верхня палата стає своєрідним фільтром, який перешкоджає прийняттю не виважених і поквапливих рішень.

Крім того, двопалатна побудова парламенту забезпечує певну рівновагу державного механізму. Бікамерність якщо не виключає, то значно пом'якшує конфлікти між парламентом і урядом [22, с.55].

Ще однією причиною необхідності зміни структури законодавчого органу є те, що в найближчі 5-10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт, створення фактично нової системи законодавства і права. Тобто, на даний історичний момент ми стоїмо вже не перед вибором, а перед реальною необхідністю і доцільністю.

Можна зробити висновок, що усі перераховані риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі державних органів. Парламент України є пріоритетним органом у системі державних органів, є загальним представником народу і виразником його волі.

2.1.2. Склад і структура Верховної Ради України.

Склад і структура Верховної Ради України є одним з найважливіших надбань держави і суспільства протягом останніх років і відображенням рівня та напрямків їх розвитку.

Згідно з чинною Конституцією (ст. 76) конституційний склад Верховної Ради України - 450 народних депутатів, а згодом - 300. Ця кількість народних обранців обумовлена