Не менш важливою функцією Верховної Ради є її установча функція. Основними напрямками діяльності Верховної Ради щодо здійснення цієї функції є:

участь у формуванні органів виконавчої влади;

формування органів судової влади;

створення парламентських структур;

участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій;

вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.

Багатогранною за змістом і формою є бюджетно-фінансова діяльність Верховної Ради, її місце в системі функцій Верховної Ради визначається неоднозначної вона вважається як однією з основних функцій Верховної Ради, так і складовою цих функцій.

Верховна Рада України затверджує законом Державний бюджет України і вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за виконанням Державного бюджету, приймає рішення щодо звіту про його виконання (ст. 85 Конституції).

Багатогранність і значний обсяг бюджетно-фінансової діяльності зумовлюють і можуть зумовлювати віднесення її до самостійної і основної функції Верховної Ради, але об'єктивно ця діяльність є органічною складовою частиною її установчої функції.

Важливе місце в діяльності Верховної Ради посідає парламентський контроль. Основними напрямками парламентського контролю є:

контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист;

бюджетно-фінансовий контроль;

прийняття рішення Верховної ради про направлення запиту до Президента України;

запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

контроль за діяльністю органів прокуратури [20, с.224].

Поряд із законодавчою, установчою і контрольною функціями як основними функціями парламенту, Верховна Рада України здійснює і ряд інших. Це, насамперед, функції, аналогічні функціям держави (політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна - з-поміж внутрішніх функцій та захисна, зовнішньополітична, зовнішньоекономічна та інші серед зовнішніх).

Підбиваючи підсумки змісту даного розділу, необхідно акцентувати увагу на таких аспектах.

За змістом Конституції можна стверджувати щодо існування конституційного інституту організації і діяльності Верховної Ради України. За рівнем систематизації конституційних норм, цей інститут є одним із найбільш загальних.

Положення ст. 85 Конституції, за яким Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, об'єктивно служить своєрідною пересторогою щодо можливості узурпації законодавчої влади іншими державними органами. Водночас з цього не випливає, що Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно і без участі інших органів. Більш того, Верховна Рада України як представницький орган народу займає провідне місце в механізмі забезпечення взаємодії, співпраці, партнерства між усіма гілками влади, а, врешті-решт, - єдності влади в державі та злагоди у суспільстві.

2.2. Президент України як глава держави

2.2.1. Конституційний статус Президента України та його місце в

системі державних органів України.

Прийняття нової Конституції постановило на порядок денний ряд питань, пов'язаних із функціонуванням державних інституцій, організації влади на принципах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Заміна статусу Президента України як найвищої посадової особи держави на статус глави держави, мала принципове значення, тому що Президент репрезентує державу в цілому як у своїй країні, так і за її межами. Інші державні органи виконують в державному механізмі відповідні державні функції -законодавчі, виконавчі та судові. Тому визначення статусу Президент України тільки як найвищої посадової особи зводило б його роль тільки до ролі першого чиновника держави [14, с.30].

Конституцією інституту Президента відведено особливе місце в системі державних органів. Президент України формально не є главою виконавчої влади, втілюючи єдність державної влади в цілому, а не тільки тієї чи іншої її гілки. Глава України по суті, займає найвище місце у внутрішньополітичному житті і на міжнародній арені.

Визначаючи статус Президента України, слід проаналізувати зміст ст. 10 Конституції, яка є своєрідним підґрунтям його повноважень. У цій статті зафіксовано, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Розглядаючи це положення, слід мати на увазі, що в конституційному праві не склалося загальноприйнятного поняття глави держави. Але держава завжди відчуває потребу в існуванні особи, яка забезпечує конституційний порядок, стійкість механізму влади, найвище представництво у міжнародних відносинах. Нею і є глава держави.

Конституційна формула про те, що Президент України виступає від імені держави (ст. 102, ч.І) означає, що він є головним представником держави в сфері міжнародних відносин і наділений відповідними повноваженнями. Будь-яка інша особа, яку б високу посаду вона не обіймала в державному механізмі, виступати від імені України в цілому не має права. Таке повноваження є виключною прерогативою глави держави, тобто - Президента України.

Аналіз тексту Конституції дає змогу стверджувати, що Президент України виступає як найвищий представник держави і всередині країни, хоч прямої вказівки про це Основний Закон не містить. Про це свідчать його повноваження.

В ч.2 ст. 102 Конституції зазначено, що Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. До того ж він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст. 106).

Виступаючи гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України та забезпечуючи державну незалежність і національну безпеку, Президент України діє в межах своїх повноважень, встановлених Конституцією, однак вказані функції передбачають широке право глави держави діяти на власний розсуд, виходячи не тільки з букви, але й духу Основного Закону, реагуючи на непередбачені правовою системою життєві обставини.

Успішному здійсненню зазначених функцій сприяє те, що Президент України є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України (ст. 106). Президент також очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Функція гаранта додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина передбачає використання