Одним із найважливіших і найдієвіших повноважень Президента України як глави держави є його повноваження щодо формування органів виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій.

Ряд повноважень має Президент України і щодо формування органів судової влади і органів контрольно-наглядової влади.

Досить широке коло повноважень має Президент України як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандуючим Збройних Сил України, здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони держави, очолює Раду національної безпеки і оборони держави, вносить до Верховної Ради України питання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил у разі збройної агресії проти України, приймає рішення про часткову або загальну мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Як глава держави Президент України також приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні. , ..

Президент України має право видавати укази та розпорядження, обов'язкові до виконання на всій території України. Ці акти мають створюватися на основі Конституції і спрямовуватися на виконання її положень. У свою чергу укази і розпорядження Президента виступають правовою базою для актів органів виконавчої влади.

Отже, конкретні повноваження Президента України, що закріплені у ст. 106 Конституції, можна об'єднати у такі групи:

законодавчі;

виконавчі;

кадрові (призначення та звільнення);

зовнішньополітичні;

військово-політичні;

символічно-церемоніальні.

Перелік повноважень Президента як у сфері нормативного регулювання суспільних відносин, так і в сфері втілення Конституції та законів України в життя, його вплив на діяльність уряду, здійснювану в державі кадрову політику ставить його у проміжне становище між усіма гілками влади. Якщо ж врахувати і те, що він є главою держави і тільки він може уособлювати державу як всередині країни, так і за її межами у відносинах з іншими державами, то він виступає як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, то є деякі підстави виділити його в окрему гілку влади, яка має бути цементуючим наголосом в усьому державному механізмі.

2.3. Система органів виконавчої влади

в Україні.

2.3.1. Особливості виконавчої влади серед інших гілок влади

Виконавча влада посідає особливе місце серед гілок державної влади. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативно-правових актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку.

З формуванням ефективно працюючої системи органів виконавчої влади пов'язані великі надії, оскільки саме в цьому полягає реальний засіб її зміцнення. Вирішенню цього завдання мають сприяти визначені у Конституції основи реалізації виконавчої влади, які враховують особливості встановленої в Україні форми державного правління.

Виконавча влада - вид єдиної державної влади, що взаємодіє із законодавчою і судовою, її основною метою є виконання законів, інших нормативно-правових актів держави. Але зведення виконавчої влади тільки до функції виконання перетворило б цю гілку влади лише на механічний додаток до законодавчої влади. Характер виконавчої влади підтверджує органічну єдність цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави [7, с.5].

Закріпленню системи органів виконавчої влади у Конституції присвячений окремий розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади». В цій системі виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

вищий рівень - Кабінет Міністрів України;

центральний рівень - міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади;

місцевий рівень - місцеві державні адміністрації (обласні, районні, Київська та Севастопольська міські), а також Рада міністрів Автономної Республіки Крим та деякі інші місцеві органи, котрі безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади.

Однак існує багато інших структур виконавчої влади, які, підпорядковуючись вищій єдності, зберігають свою часткову самостійність. Ними є і органи місцевого самоврядування. Коли спільні інтереси громадян, для реалізації яких вони утворюють місцеві ради, обмежуються приватною сферою, місцеві ради зберігають характер громадських об'єднань. Однак чим більшу кількість спільних інтересів та осіб вони охоплюють, тим більшою мірою вони набувають суспільно-політичного характеру. Місцеві ради стають постійними установами, що об'єднують між собою цілі покоління. Через це вони потрапляють у залежність від загальнодержавних інститутів і входять до складу державного управління.

Отже, в Конституції визначено єдину систему органів виконавчої влади, закріплено правовий статус і повноваження Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади. Але разом з тим, в Основному Законі відсутнє поняття самої виконавчої влади, не визначений характер діяльності її суб'єктів. Адже система органів - це ще не виконавча влада. Остання може знайти своє вираження лише через практичну реалізацію її компетенції [25, с.38].

2.3.2. Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади.

У VI та XI розділах Конституції конкретизуються принципи державного управління, відповідно до яких воно має один вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України. Від нього виходить загальне спрямування діяльності по організації виконання законів, якому всі підкоряються [27,с.18].

Кабінет Міністрів України повинен виконувати в цій системі роль своєрідного керуючого органу. При чому з точки зору науково-системної ідеології найкращі результати діяльності ієрархічно організованої системи можуть бути забезпечені за умови її моноцентричної, а не поліцентричної структурної побудови. Тобто, за умови, коли