Найбільш характерними ознаками міністерства є те, що воно є органом держави, особливим видом державних органів; є центральним органом, покликаним забезпечувати діяльність, зміст якої в узагальненому вигляді зводиться до виконання функцій управління і, зокрема, керівництва, державного управління у межах відповідної галузі. Отже, міністерство - це частина державного апарату, одни з центральних органів виконавчої влади, покликаний здійснювати функції державного управління у межах відповідної галузі [7, с.37].

Міністерства повинні мати право видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти в межах своїх повноважень.

Державні комітети - це центральні органи, які, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликані сприяти міністерствам та уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого чи міжсекторного характеру.

Голови державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і, отже, самостійно не виробляють урядову політику.

Що ж до кількості державних комітетів, то їх існування виправдано дише в тому разі, коли певні функції державного управління неможливо або бажано віднести до відання якогось міністерства. Зокрема, нині доцільне існування державних комітетів у справах: охорони кордону, митниці, статистики оподаткування, матеріальних ресурсів.

Державні комітети можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти лише у межах своїх повноважень.

Серед підвідомчих Кабінету Міністрів України органів виконавчої влади специфічну групу мають становити органи особливого виду - їх доцільно визначити як загальнодержавні органи зі спеціальним статусом. Стосовно поняття "спеціального статусу" такого органу слід пояснити, що ним визначаються особливості правового становища з питань:

1) його утворення, реорганізації та ліквідації;

2) призначення на посаду та звільнення його керівників та заступників;

3) його функціонального призначення;

4) його взаємовідносини з іншими державними органами.

Питання компетенції, організації та порядку діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, їх підпорядкування, координації дій тощо мають визначатися у законах або положеннях про них. При цьому слід враховувати, що найбільший ефект може бути досягнутий при врегулюванні правового положення не тільки окремих органів, а всієї системи [7, с.14].

Компетенція центральних органів виконавчої влади і кожного з них визначається, зокрема, профілем їх діяльності, участю у формуванні та реалізації державної політики щодо конкретних її напрямів, а також щодо конкретних об'єктів державного управління і регулювання.

2.3.4. Місцеві органи державної виконавчої влади в Україні.

Велику роль у системі органів виконавчої влади відіграють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади. Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" вони здійснюють функції виконавчої влади, забезпечують досягнення визначених Конституцією та законами України її завдань і цілей безпосередньо на місцях в областях, районах, у містах Києві та Севастополі.

Місцеві державні адміністрації діють на принципах, властивих для всієї системи органів виконавчої влади з урахуванням особливостей умов і завдань їх функціонування.

Основними завданнями місцевих державних адміністрацій є:

відповідальність перед людиною і державою за свою діяльність;

верховенство права;

законність;

пріоритетність прав людини;

гласність;

поєднання державних і місцевих інтересів.

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, мають статус юридичної особи. Владні повноваження цих державних органів реалізуються одноособове їх керівниками - головами місцевих державних адміністрацій. Вони призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів. Відповідно до законодавства уряд, як найвищий орган виконавчої влади, спрямовує і координує роботу місцевих державних адміністрацій, а їхні структурні підрозділи підзвітні і підконтрольні відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.

Слід відмітити, що на даний час найбільше проблем та протиріч існує саме на місцевому рівні організації виконавчої влади.

Курс Президента України і уряду на підвищення ролі і відповідальності регіональних органів влади за економічний і соціальний розвиток та самостійне вирішення актуальних проблем відповідних територій обумовлює необхідність використання нових підходів до співпраці центру і територій. Співпраці, яка ґрунтується, передусім, на партнерських відносинах органів управління всіх рівнів [22, с.4].

Для цього потрібно якнайшвидше завершити процес децентралізації повноважень.

За вирішення економічних і соціальних проблем у регіонах повністю відповідають обласні (міські) державні адміністрації.

Але ефективне управління цими процесами стримується через відсутність або обмеженість відповідних повноважень. Тому передача місцевим органам повноважень і функцій, які повинні і можуть використовуватися на місцях ефективніше, одне з головних завдань уряду, реалізація якого дозволить реально урівноважити відповідальність місцевих органів влади відповідним обсягом повноважень.

Уряд, центральні органи виконавчої влади, працюючи над удосконаленням і створенням сприятливого правового поля для діяльності місцевих органі влади, не завжди своєчасно можуть отримувати інформацію про складнощі з реалізацією прийнятих нормативно-правових актів або про виникнення нових обставин, що не враховані в цих актах.

Ці заходи мають дозволити прискорити створення чітко функціонуючої системи органів державної влади, яка продуктивно працює заради зміцнення економічного потенціалу держави і поліпшення добробуту її громадян. Окрім того вони допоможуть виконувати місцевим державним адміністраціям покладені на них обов'язки, а саме:

виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

забезпечення законності і правопорядку, дотримання прав і свобод людини і громадянина;

виконання державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин -також програм їхнього національно-культурного розвитку;

підготовка виконання відповідних обласних, районних бюджетів;

звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

взаємодія з органами місцевого самоврядування.

Іншими словами, уряд повинен оновити поняття "система органів виконавчої влади", створити умови, за яких не буде головних чи другорядних елементів у державному механізмі, а діятиме принцип рівноправних стосунків і солідарної відповідальності всіх органів виконавчої влади за стан справ як у державі в цілому, так і