Панувало вузьконормативне розуміння права. Приватне право поступалося пануючим місцем праву публічному. Для радянської правової системи залишалися чужою ідея панування права і думка про те, що треба знаходити право, відповідне принципу справедливості, заснованому на примиренні, узгодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було найтіснішим чином пов'язано з державною політикою, було її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовій силою правоохоронних (каральних) органів [20, 34].

В теорії виключалося можливість для судової практики виступати в ролі творця норм права. Їй відводилася лише роль строгого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалася і відсутністю в країні судової влади, яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади, якщо не змагається з нею. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках пануючого класу (групи), забезпечував його панування і охороняв перш за все його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу діяльність влади. В СРСР було важко знайти що-небудь подібне контролю за конституційністю законів.

На соціалістичні правові системи Європи, Азії і Латинської Америки, що становлять «соціалістичний табір», істотний вплив зробила перша правова система, що вважається соціалістичною — радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних країн були і є (Китай, Північна Корея) різновидами соціалістичного права [19, 5-9].

В даний час можна констатувати істотні зміни в правовій системі України і інших держав, що відносились до соціалістичної правової сім'ї. Україна проголосила рух по шляху формування правової, демократичної, соціальної держави, загальнонародної по своїй суті. Це дозволяє прогнозувати зближення її правової системи на новому якісному рівні, при збереженні специфіки, з романо-германською правовою системою як найбільш схожою, а також сприйняття деяких рис прецедентного права, властивих системі «загального права». Здійснюється комплекс заходів щодо оновлення законодавства, забезпечення панування права і верховенства закону, непорушності основних прав і свобод особи, захисту суспільства від свавілля властей, взаємної відповідальності держави і особи. Йде судова реформа. Набирає силу плюралізм в економіці, політиці і ідеології, тобто істотно міняються правова доктрина, спосіб мислення і життя.

В більшості виданих в минулі роки робіт, присвячених державі, її суть розглядається однозначно з класових позицій — як знаряддя необмеженої влади, диктатури пануючого класу. Навпаки, в західних теоріях держава показана як надкласова освіта, інструмент примирення класових, соціальних суперечностей, що представляє інтереси всього суспільства.

Суть держави — це головне в цьому явищі, що визначає її зміст, цілі, функціонування, тобто влада, її приналежність [14, 216].

Держава, як це було показано вище, виникає тоді, коли розвиток економіки досягає певного рівня, при якому існуюча протягом багатьох тисячоліть система порівняльного розподілу суспільного продукту стає об'єктивно невигідною і для подальшого розвитку суспільства необхідне виділення певного елітного класу, що займається управлінням: або у сфері політичної (в «східному» суспільстві), або в політичній і економічній сферах (в Європі). Це привело до соціального розшарування суспільства, до того, що влада, що раніше належить всім його членам, набула політичний характер, стала здійснюватися в інтересах перш за все привілейованих соціальних груп, класів [11, 328].

Проте зародження соціальної нерівності, соціальної несправедливості об'єктивно носить прогресивний характер: в умовах ще вкрай низької продуктивності праці з'являється хоча б в частини людей можливість звільнитися від повсякденної важкої фізичної праці. Це приводить не тільки до істотного поліпшення соціального управління, але і до виникнення науки і мистецтва, до помітного зростання економічної і військової могутності такого суспільства.

Отже, виникнення держави завжди пов'язане із зміною характеру публічної влади, з перетворенням її в політичну владу, здійснювану, на відміну від влади первісного суспільства, в інтересах головним чином привілейованої частини суспільства. Тому класовий підхід дає багаті можливості для аналізу характеру такої влади, для визначення суті держави.

2.2. Характер державної влади.

Проте характер державної влади не завжди однаковий. Так, в стародавніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Влада однозначно належить класу рабовласників, які є власниками і основних засобів виробництва (землі), і самих виробників — рабів. Останні не тільки не беруть участь в здійсненні державної влади, але і взагалі позбавлені яких би те не було прав, є «говорячими знаряддями». Аналогічно положення влади і у феодальному суспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів — землевласників. Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних прав і нерідко знаходяться у власності (повній або частковій) феодалів. І в рабовласницькому, і у феодальному суспільстві в наявності явна соціальна нерівність і класова (станова) приналежність державної влади [24, 404].

Складніша оцінка, характеру влади в буржуазній державі. Формально всі люди рівні перед законом, володіють рівними правами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях [4, 75]. Фактично ж в ранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюють майновий, освітній і інші цензи, обмежуючі виборчі права молоімущих верств населення.