3. Функції соціалістичної держави.

3.1. Поняття функцій держави.

Функції держави — головні напрями її діяльності, що виражають суть і призначення держави в суспільстві.

В західній науці питання про функції держави практично не розглядається, звичайно йдеться про цілі і задачі держави. В нашій науці функції держави звичайно підрозділялися на внутрішні, які здійснюються всередині країни і пов'язані з реалізацією політичної влади, і зовнішні, які пов'язані з відносинами між даною державою і іншими країнами [12, 29].

Внутрішні функції експлуататорських держав, у свою чергу, ділилися на основні (класові) і додаткові (неосновні, загальносоціальні). Основні функції здійснюються виключно на користь пануючих класів (охорона існуючого державного і суспільного устрою, пануючої форми власності, придушення опору експлуатованих класів і ін.). Додаткові ж функції держави реалізуються на користь всього суспільства, у тому числі і пануючого, і підлеглих класів (будівництво доріг, іригаційних і інших суспільних споруд, боротьба із стихійними бідами, здійснення соціальних програм і ін.). Головною зовнішньою функцією експлуататорських держав признавалася функція захоплення чужих територій, разом з якою виділялися функції оборони і зовнішніх відносин (дипломатична) [18, 22].

3.2. Класифікація функцій соціалістичних держав.

Стосовно соціалістичної держави виділялися наступні внутрішні функції: господарсько-організаторська, культурно-виховна, регулювання норм праці і споживання, правоохоронна, природоохоронна, соціального обслуговування населення. Вказувалося і на те, що до початку 30-х рр. існувала функція придушення опору експлуататорських класів, яка надалі відмерла у зв'язку з ліквідацією цих класів. Іншим був і перелік зовнішніх функцій: підтримка миру, оборони країни, співпраця з іншими соціалістичними країнами, допомога країнам, що розвиваються, зовнішні стосунки [15, 459-460].

Розглядаючи дані питання, необхідно ураховувати наступні обставини.

1. Розподіл функцій на внутрішні і зовнішні багато в чому є умовним. Адже діяльність держави всередині країни — в сферах економіки, політики, культури і інших — залежить, а нерідко і в значній мірі, від зовнішніх умов, від зовнішньоекономічних і культурних зв'язків. Особливо яскраво це виявляється в сучасних умовах, коли виникають такі утворення, як Європейська Співдружність, Співдружність Незалежних Держав, і ін. Тут розрізнити зовнішні і внутрішні функції часто неможливо.

2. Не завжди можна розрізнити класові і суспільні функції. Природно, що соціальні сили, що стоять при владі, здійснюють діяльність, яка направлена на утримання влади і використання її в своїх власних інтересах. Але ж ця влада не у всіх випадках має класовий характер. Так, в багатьох державах «східного» типу чиновницький бюрократичний апарат, що стоїть при владі, не сформувався в особливий клас, а представляє собою вузьку соціальну групу. Аналогічне положення може мати місце і в європейських державах (наприклад, при бонапартистських і тоталітарних режимах). В цих випадках функції, які звичайно розглядаються як класові, придбавають швидше груповий, кастовий характер.

3. Навряд чи завжди можна розрізнити функції соціалістичної і експлуататорської держави. Так, всяка держава в більшому або меншому ступені здійснює функції, подібні тим, які відносяться виключно до соціалістичної держави, зокрема пов'язані з організацією економіки, розвитком науки, культури, охороною правопорядку, соціальним обслуговуванням населення. Особливо це відноситься до сучасних західних держав [17, 18].

4. Соціально-економічна основа соціалістичної держави.

4.1. Економічний базис та суспільна надбудова.

Історичний тип держави і права, в більшості випадків визначається як сукупність істотних ознак, рис і сторін, що відносяться до певної класової суспільно-економічної формації. Іншими словами, кожній такій формації відповідає свій історичний тип держави і права. Економічну основу суспільно-економічної формації складає пануюча система виробничих відносин, ядром яких виступають відносини власності. Ця система іменується економічним базисом суспільства. Самою найважливішою особливістю виробничих відносин є їхній матеріальний характер, який виявляється в тому, що їхня система не залежить від волі і свідомості людей. Вона об'єктивна і завжди така, який на даному етапі соціального буття рівень розвитку продуктивних сил (людей, виробляючих матеріальні блага, знарядь і засобів виробництва, використовуваних технологій), хоча кожне окреме виробниче відношення - це відношення вольове, що дозволяє управляючим структурам (наприклад, державі) їх регулювати і упорядковувати. Змінюються продуктивні сили, слідом за ними трансформуються і виробничі відносини. Система продуктивних сил і виробничих відносин, властивих відповідній формації, іменується способом виробництва [16, 397].

Над економічним базисом підноситься суспільна надбудова (соціальні інститути, відносини і ідеї), в яку входять держава і право. Специфіка надбудовних відносин (на відміну від базисних) вбачається в їхній ідеальності, в безпосередній залежності їхньої системи від волі і свідомості людей. Разом з тим зміст надбудовних відносин, не дивлячись на їх ідеологічність, в решті решт визначається існуючим економічним базисом: зміна останнього спричиняє за собою відповідні зміни в надбудові.

Суспільна надбудова (а отже, і держава, і право) володіє відносною самостійністю по відношенню до базису і справляє на нього зворотну дію, яка може бути позитивною, негативною або нейтральною. Іншими словами, люди самі творять свою історію, але тільки в тих формах і в тих межах, які об'єктивно існують на конкретному етапі історичного процесу і задані його економічною основою. Останню обставину варто підкреслити особливо, оскільки супротивники формаційного підходу його нерідко замовчують, безпідставно звинувачуючи дану теорію суспільного розвитку у фаталізмі [8, 168].

Суспільно-економічні формації послідовно змінюють один одного, тому розвиток людського суспільства є природноісторичним процесом переходу від низьких форм соціальної організованості до більш високих. Перехід від однієї формації до іншої відбувається у формі якісного стрибка, перерви поступовості розвитку, що називається соціальною революцією. Вона починається із зміцнення в надрах старої формації нового, більш