Оцінюючи літературу про лісову рослинність України в цілому, і Прикарпаття, зокрема, слід відмітити, що в ній нагромаджений значний матеріал з фітоценотичної та лісівничої характеристики форм. Проте по деяких районах відомостей ще дуже мало, так, недостатньо описана флора Прикарпаття.

2. Фізико-географічна характеристика території

2.1 Географічне положення

Територія урочища “Станіславівна” розташована між Дністром і Прутом між Бистрицею та Хотинською височиною (у межах окраїн Подільської плити). Досліджувана територія належить до середньої частини області і розташована в межах Передкарпаття; входить до Придністровсько Покутського орографічного району.

2.2 Геологічна будова.

Територія урочища “Станіславівка” лежить в межах карпатської геосинклінальної області і є складовою Передкарпатського крайового прогину.

На цій території виявлено відклади палеозою. Вони представлені щільними глинистими сланцями темно-сірого кольору і чорного, неоднаково піскуватими і вапнистими. Нерідко у верхній частині розрізу спостерігаються окремі про верстки кварцових пісковиків. Породи звичайно залягають під різними кутами нахилу – від 150 до 450, наявність фауни пентакулітів дозволяє віднести їх до верхнього силуру [2].

У Зовнішній зоні Передкарпатського прогину (в районі Лісної Слобідки) бурінням були виявлені юрські породи. Вони представлені відкладами верхньої юри, їх потужність досягає 150-500 м.

Крейдові відклади виявлені морськими платформленими фаціями.

В межах досліджуваної території поширені відклади тортону. Більш молоді верхньотортонські відклади досягають значної потужності і належать до двох світ: тиранської і косівської.

2.3 Геоморфологія

Досліджуване урочище лежить в межах Отиня-Коршівського акумулятивного геоморфологічного району [2].

Рельєф даної території генетично та історично дуже різноманітний. Тут панує рівнинно-пластовий рельєф з поширенням долинно балочних і карстових форм. Поширений скульптурно-ерозійний рельєф.

Рельєф території горбогірний, абсолютні висоти значно перевищують 300 м і мало не досягають в окремих місцях 400 м над рівнем моря.

Дуже поширені карстові форми рельєфу: провалля, лійки, печери тощо. Значна частина цих заглиблин постійно або тимчасово заповнена водою.

В Отиня-Коршівському акумулятивному геоморфологічному районі поширені тераси середнього рівня (п'ята і четверта тераси) з долино-блочними формами.

П'ята тераса найбільш виразно виступає на 40-60 м нижче Лоєвого рівня. Над сучасними ріками піднімається на 50-70 м.

Четверта тераса піднімається над рівнем Дністра на 30-40 м, а над рівнем Прута на 22-25 м.

Отже, рівнинно-пластовий рельєф Придністровського Покуття є ерозійно-кастровим, долинно-балковим з поширенням кастрових форм.

2.4 Грунти

На території Коломийського району поширені дерново-підзолисто-глеєві грунти. Грунтоотворюючими породами для дерново-підзолисто-глейових грунтів були давньоалювіальні переважно безкарббонатні суглинки та легкі суглинки, принесені сюди карпатськими ріками [2], [28].

Характерна риса цих грунтів – чітка диференціація на горизонт за підзолистим типом. Гумосово-елювіальний горизонт у них безструктурний, світло-сірого кольору і має різну глибину (від 1-2 до 20-25 см).

Елювіальний горизонт бідний на мулувату фракцію, містить велику кількість SiO2 , має світло-попелястий колір і теж безструктурний.

Ілювіальний горизонт чітко виражений, характеризується темно-бурим забарвленням, великою щільністю, призматичною структурою, інтенсивним новоутворенням мінералів, особливо гідратів окисів амонію та заліза. Він в’язкий, липкий і здатний до набухання. Глибина його дуже різна: від 20-30 до 70-80 см.

За ілювіальним горизонтом іде неглибокий перехідний горизонт від яким залягає материнська порода.

За ступенем вираження підзолистого процесу дерново-підзолисто-глейові грунти поділяються на слабопідзолисті, середньопідзолисті та сильнопідзолисті.

Слабо підзолисті відміни мають слаба розвинений горизонт. У середньолистих грунтів цей горизонт яскраво виражений, але по товщині не перевищує верхній гумосово-елювіальний, тоді як у сильнопідзолистих він значно потужніший.

Усі деревно-підзолисті-глейові грунти бідні на перегній, який скупчений у верхньому (10-20 см) горизонті. Бідінсть верхніх горизонтів на мінеральні колоїди та малі запаси гумусу зумовлюють невисоку вбирну здатність цих грунтів. Місткість вбирання їх коливається від 2-3 до 17-20 мг-екв на 100 г грунту.

Вбираний комплекс підзолистих грунтів в основному насичений катіонами водню та алюмінію, меншою мірою катіонами кальцію і магнію. Сума увібраних кальцію і магнію у верхньому горизонті становить 4,0-5,5, а в елювіальному лише дещо перевищує 3,0 мг-екв на 100 г грунту. Це свідчить про їх низьку обмінну здатність і буферність. У більшості випадків рН сольової витяжки коливаються у межах 4,0-5,0 залежно від ступеня опідзолення.

Фізичні властивості дерново-підзолистих грунтів погані. Вони, як правило, безмтруктурні, часто брилуваті. Водно-повітряний режим їх незадовільний. Перенасичення вологою спричиняються до різкого зменшення грунтового повітря, що негативно впливає на грунтові мікроорганізми і кореневу систему рослин. Грунти бідні на рухомі форми поживних речовин, особливо на фософор і калій.

Різко виражена диференціація і значна глибина грунтового профілю, глибоке руйнування силікатної частини свідчить про давність грунтоутворення, найбільший та абсолютний вік цього грунтового типу в Передкарпатті.

2.5 Водні ресурси

Водні ресурси досліджуаної території – це переважно ріки. Озер мало, переважно штучні озера-ставки. Таким чином, територія характеризується незначними водними ресурсами.

В межах лісового урочища “Станіславівка” протікає річка Сербень. Русло річки Сербень порівняно вузьке, береги невисокі і пологі, дно кам’янисте. Річка характеризуєт ься нестійким режимом, частими повенями ранньою весною. В період тривалих літніх посух русло річки звужується, а в деяких місцях зовсім висихає.

Іншою річкою, яка протікає на даній території, є річка Черемхівка. Довжина її становить 18 км, а площа басейну 235 км. Річка Черемхівка є правою притокою річки Ворони. Річка Ворона протікає лише в передкарпатті і має спокійну течію, долина її широка, схили правого берегап круті і висоуфі, порізані численними ярами і невеликими долинами. Лівий берег – низький і пологий.

Ріки Коломийського району оджержуюють живлення, головним чином, дощове і снігове, грунтове живлення є додатковим [2].

Снігові води живлять ріки з березня по травень, коли танення снігу поступово охоплює всю територію. Однак, частка снігового живлення невелика, оскільки сніговий покрив взимку надто нестійкий. У теплий період року, коли випадає близько