Еволюція соціальних систем веде до їх ускладнення, підпорядкованості собі всіх елементів суспільства або створення нових органів. Отже, система в ході історичного розвитку перетворюється в цілісність.

Народження цілісної політичної системи пов'язане з подальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З'являються великі соціальні групи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів виникають політичні партії, профспілки, селянські спілки, промислові об'єднання тощо, утворюються міжгрупові об'єднання (наприклад, національні, народні рухи, народні фронти).

Політична система суспільства виступає як складне, багатогранне явище й аналізується спеціалістами в різних галузях держави і права, соціології, філософії і т. п. Наприклад, вчені в галузі теорії держави та права досліджують ЇЇ з допомогою системного і структурно-функціонального аналізу, з точки зору її безперервної динаміки, співвідношення політичної системи суспільства як цілого з її окремими елементами, перш за все з'ясовуючи місце та роль держави у цьому утворенні, його нові якості, особливості як структурного елементами [13, c. 84].

У філософсько-правовій літературі є шерег визначень системи до поняття якої включають упорядкованість певним чином багатьох елементів, взаємопов'язаних між собою, що утворюють цілісну єдність, якій притаманні самостійність, стійкість і автономність функціонування.

Важливими особливостями системи є наявність у ній інтегральних якостей, які не притаманні її частинам, і її відносна самостійність, яка не виключає її зв'язку з зовнішнім середовищем. Структуру слід розуміти як спосіб зв'язку елементів в цілісне системне утворення, як сукупність стійких відношень між елементами, тобто діалектичну єдність елементів, їх зв'язок, цілісність. Отже, як зазначає Д. Істон, система — це цілісна єдність елементів і структури, структура — це спосіб упорядкування елементів, який характеризується стійкістю.

Розглядаючи питання розвитку політичної системи Української держави, потрібно спиратися на цивілізовану демократичну ідею самоуправління. її головний зміст полягає в забезпеченні реальної практичної участі народу в управлінні, розробці, обговоренні, прийнятті і здійсненні соціально-економічних рішень [9, c. 243].

Крім політичної діяльності, політичну систему суспільства досліджують із позиції визначення її матеріальної бази, духовної основи, мети, організаційних структур, із позиції вияснення нормативної бази системи, тобто сукупності тих соціальних норм, які визначають напрямок і порядок її функціонування. І нарешті, важлива роль належить людському фактору, тобто людям, які одухотворюють, роблять її спроможною до розвитку і без яких будь-яка соціальна система не що інше як мертва схема.

Політична система — це універсальна керівна система державно організованого суспільства, компоненти якої зв'язані політичними відносинами і яка, у кінцевому результаті, регулює виробництво та розподіляє соціальні блага.

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це — внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів, закон зв'язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, як організовано системне ціле [12, c. 417].

З чого ж починається пізнання політичної системи, аналіз її структури? Насамперед з розчленування системи на елементи і визначення серед них центрального.

У політичній системі суспільства є центральний компонент, який зв'язує всі інші складові в систему і стосовно якого визначається її компонентна структура — політична влада. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена в державі, то державна влада є основним об'єктом політичної діяльності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і державну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійсненні політичної влади оскільки політичні партії створюються з метою завоювання та використання політичної влади в інтересах певних груп. Отже, політична влада є тією центральною ланкою, визначальною системною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи [11, c. 58].

Елементи структури політичної системи

суб'єкти (носії) політики

політичні норми;

політичні відносини, стосунки;

політичні функції;

політичний процес;

політичний режим;

політична свідомість;

політична культура.

Є декілька підходів вивчення цих компонентів. Не дивлячись ні їхню різноманітність, можна сказати, що вони є складними компонентами взаємин між різними соціальними групами і їхніми політичними інститутами.

Інституціональний підхід полягає не тільки у визначенні та виділенні інститутів, що формують політичну систему (організацію) суспільства, але й в аналізі її елементно-структурних, суб'єктно-інституціональних і, зокрема, формально-юридичних сторін.

Функціональний підхід дає змогу розглянути політичну систему з точки зору напрямків її діяльності, особливостей розвитку політичного процесу і реалізації політичного режиму як системою в цілому, так і її окремими інститутами чи групами інститутів.

Регулятивний підхід відображає особливість функціонування політичної системи суспільства на основі політичних норм всієї системи нормативного регулювання (звичаїв, традицій, принципів, норм права, моралі, корпоративних норм).

Ідеологічний підхід відображає особливість поглядів, ідей тих чи інших дослідників на проблему буття політичної системи суспільства, він спрямований на формулювання конкретної політичної теорії.

Комунікативний підхід являє собою аналіз політичної системи з позиції системоутворюючих зв'язків і відносин між різними її інститутами.

Як самостійний виділяють і особистісний підхід при дослідженні політичної системи, тим більше, що у філософському розумінні первинним елементом системи є людина, сутністю якої є сукупність всіх суспільних відносин [5, c. 148].

Розглянемо названі компоненти більш детально. Систему суб'єктів політичної системи іноді називають політичною організацією суспільства. Це — система всіх інститутів, організацій, установ, включаючи людей, а також механізм керівництва і управління, за допомогою яких здійснюється політична влада. Поняття панування, керівництва, управління тісно між собою зв'язані. Панування — це широке соціальне явище, що відображає соціально-політичний гегемонізм у суспільстві. Керівництво входить у систему управління суспільством і її ядром. В управлінні обов'язковими елементами є наявність влади та керівництва.

Суб'єкти політики — носії політичної влади, що об’єднані