Політичні норми — правила поведінки, що регулюють політичні відносини суб'єктів політики.

З одного боку політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з другого — закріплюють необхідну поведінку суб'єктів політики у тих чи інших межах стосовно конкретної політичної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя тощо [8, c. 26].

Політичні відносини — вид суспільних відносин, що складають ся між суб'єктами політики з приводу здійснення політичної влади.

Зміст політичних відносин включає також реалізацію політичних функцій, політичні процеси і політичні режими.

Політичний процес — сукупна діяльність усіх суб'єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства. Політичні функції — основні напрями політичної діяльності політичних суб'єктів. До них належать:

а) політичне цілевизначення;

б) політична інтеграція суспільства;

в) регулювання політичної діяльності;

г) забезпечення цілісного впливу на суспільні процеси.

Політичний режим — це політичний стан суспільства, що реально складається і характеризується якісними та кількісними показниками участі народу, націй, соціальних груп, окремих громадян у здійсненні політичної влади.

Політична свідомість — це система ідеологічних і психологічних елементів (ідей, теорій, поглядів, переконань, почуттів, звичок) щодо діючої чи бажаної політичної системи суспільства.

Політична культура — це знання, досвід суб'єктів політичної системи у політичній сфері діяльності, вибір варіантів поведінки, сприйняття і засвоєння системи політичних цінностей. Важливим системоутворюючим фактором у політичній системі є політична діяльність, яка забезпечує взаємодію усіх компонентів політичної системи.

Суть політичної системи полягає у відповідних суспільних відносинах. Що ж це за відносини? Оскільки вони відносяться до політичної сфери, то зрозуміло, що ними можуть бути тільки вольові відносини. Причому тільки такі, з якими пов'язується здійснення політичної влади. Власне ці вольові відносини завжди пов'язані з відповідними установами й організаціями.

Тому політичну систему України можна визначити як виражений чи представлений в державних органах і громадських організаціях сукупний зв'язок вольових суспільних відносин, які складаються у сфері політичної влади [6, c. 83].

Згідно з Конституцією України, політична система характеризується такими ознаками:

Україна проголошується суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

В Україні визнається та діє принцип верховенства права.

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [2].

У сучасних умовах політична система покликана забезпечити ефективне управління усіма суспільними процесами, активну участь громадян у державному та суспільно-політичному житті, поєднаний реальних прав і свобод громадян із їхніми обов'язками та відлови дальністю перед суспільством.

2. ПАРТІЇ І ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ. ЇХНЄ МІСЦЕ І РОЛЬ

Взаємовідносини та взаємодія між державою та громадянським суспільством визначаються наявністю чітко врегульованих правом „каналів” цієї взаємодії. Такими є політичні партії та громадські організації.

Тоталітарна держава стоїть над громадянським суспільством. Правова ж держава знаходиться всередині нього, як скажімо, менша куля у більшій. Тоталітарна держава диктує громадянському суспільству свої «правила гри», що призводить до ігнорування прав особи. Правова держава існує в умовах паритету з громадянським суспільством і служить йому. Це суспільство забезпечує свій вплив на державу як прямо (через референдум, вибори), так і через політичні партії, які виступають артеріями взаємодії держави і суспільства. Особа одержує можливість для самореалізації як елемент громадянського суспільства [7, c. 14].

У держави, за А. Смітом, є три важливих обов'язки:

оберігати суспільство від насильства та вторгнення ззовні,

захищати кожного члена суспільства від несправедливості та пригноблення з боку інших (тобто, обов'язок запровадити суворий і невідкладний суд);

створювати й утримувати певні громадські інститути, існування яких не повинно відповідати інтересам лише якихось окремих осіб чи невеликої групи людей. Тобто, кожна держава зобов'язана вживати належних заходів, спрямованих на збереження та зміцнення вільного суспільства.

Отже, утворення та діяльність політичних партій — один із обов'язків держави, виконання якого забезпечує існування та розвиток її самої. До засобів, за допомогою яких держава здійснює свій розвиток, у першу чергу, належить правотворча діяльність. Йдеться про створення рівних правових умов для функціонування всіх суб'єктів політичного процесу [5, c. 151-153].

Сучасні політичні партії — породження новітньої історії, хоча поняття «партія» використовувалося ще в античних державах для визначення політичної організації. Так, Аристотель писав про боротьбу партій жителів морського узбережжя, рівнин і гір. Пізніше в Афінах відбувалася боротьба між партією знаті і партією народу. У Давньому Римі точилася боротьба між партією оптиматів (представники патриціанської знаті) і партією популярів (представники переважно сільських плебеїв).

Партії XVІІІ—XIX ст. відрізнялись від сучасних своїми функціями, способами організації і діяльності. Невеликі за чисельністю, вони мали характер елітарних клубів, організаційно не були оформлене об'єднували в основному депутатів парламенту.

Виникнення політичних партій у сучасному розумінні невіддільне від залучення широких суспільних верств до участі в управлінні. На початку XX ст. в Україні проходив інтенсивний процес утворення політичних партій. Так, в Наддніпрянщині сформувались і активне діяли Революційна українська партія, пізніше Українська соціалістична партія, Українська народна партія, Українська радикальне партія. Товариство українських