В Україні, згідно з Законом «Про об'єднання громадян», громадські організації беруть участь в реалізації політики держави. Вони безпосередні учасники всіх політичних кампаній, у тому числі таких, як всенародне обговорення проектів законів та інших питань, вибори депутатів, захищають свої соціальні, економічні, творчі, вікові, національно-культурні, спортивні та інші спільні інтереси. Громадські організації делегують своїх представників до складу цілого шерегу державних органів. Багато питань життя суспільства, його політичної системи вирішуються органами держави з урахуванням їх пропозицій або разом із громадськими організаціями. Останні контролюють діяльність державних органів через свої функції у Верховній Раді України [4].

Потрібно відзначити, що громадські організації діють в рамках правового режиму, встановленого державою, яка, як головна і організуюча сила, повинна забезпечити нормальну діяльність усіх недержавних організацій у рамках поставлених перед ними завдань, сприяти їх розвитку й удосконаленню. Перш за все це відображається в наданні конституційних прав громадянам, використанні ними широких політичних свобод: слова, зборів, мітингів і демонстрацій. Права та законні інтереси громадських організацій знаходяться під охороною державних органів (суду, прокуратури та ін.). Вони сприяють реалізації деяких їх рішень.

Взаємовідносини держави з професійними та творчими спілками, молодіжними організаціями будуються при відсутності державного керівництва, тоді як діяльністю таких громадських організацій, як споживча кооперація, шерег добровільних товариств, держава здійснює керівництво. Але це не означає «включення» громадських організацій у систему державного апарату. Громадські організації — це не філіали держави, а самостійні ланки політичної системи, які мають свої специфічні функції, своє соціальне призначення й активно працюють на благо людини. Усі завдання вирішуються шляхом спільного втілення заходів як по державній лінії, так і по лінії різних громадських організацій; діють вони не ізольовано, а в тісному контакті та при постійній взаємній підтримці.

Спільними для всіх громадських організацій ознаками є принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності та гласності. Вони вільно обирають напрям своєї діяльності.

Громадські організації — об'єднання громадян, які утворюються у відповідності з їхніми інтересами і на основі добровільного членства.

Об'єднання громадян — добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації прав і свобод.

Порядок створення і діяльність об'єднань громадян визначається Законом України «Про об'єднання громадян» [4].

Види об'єднань громадян:

1. За порядком утворення і формами діяльності —

політичні партії;

громадські організації;

органи громадської самодіяльності;

громадські рухи, фонди тощо.

2. За умовами членства —

із формально фіксованим (документованим) членством;

об'єднання з формальним нефіксованим (вільним) членством.

3. За кількістю членів —

масові,

елітарні.

4. За внутрішньою структурою —

централізовані,

нецентралізовані.

5. За територією діяльності —

місцеві,

загальнодержавні,

міждержавні,

міжнародні.

6. За соціально-правовим статусом —

легальні (юридично дозволені),

нелегальні.

7. За соціальним призначенням —

прогресивні,

консервативні,

реакційні.

Критерії поділу громадських організацій були розроблені в Університеті Джона Гопкінса як частина дослідження діяльності неурядових організацій країн світу. Ця система дістала назву Міжнародної класифікації недержавного (та неприбуткового) сектора. Вона поділяє неурядові громадські організації на десять головних категорій, а саме: 1. культура та відпочинок; 2. освіта і наукові дослідження; 3. охорона здоров'я;. 4. соціальні служби; 5. охорона довкілля; 6. розвиток і житлово-комунальне господарство; 7. адвокатура і політика; 8. філантропічні посередники; 9. міжнародна діяльність; 10. бізнес, професії, спілки.

Об'єднання громадян і громадські організації діють з волі громадян. Вони повинні дотримуватись Конституції, не зазіхати на суверенітет і територіальну цілісність держави, підрив її безпеки, не створювати воєнізованих формувань.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Заборона їх діяльності здійснюється лише в судовому порядку.

Орган громадської самодіяльності — це добровільне об'єднання людей, яке створюється при державній або громадській організації для допомоги у виконанні її завдань (наприклад, батьківський комітет у школі, товариський суд на підприємстві).

Громадський рух — це добровільне об'єднання людей з метою досягнення значних соціальних цілей, яке діє шляхом організації масових заходів, що здійснюються його ініціативною групою (напр., рух прихильників миру).

Трудовий колектив — це об'єднання працівників підприємства або установи, яке виконує передбачені законом, статутом чи договором певні функції в економічній, соціальній, політичній сфері суспільного життя.

Завершуючи розгляд цього питання, зазначимо, що в цивілізованих країнах створені та діють багато громадських організацій. Серед них важливе місце належить профспілкам, кооперативним організаціям, спілкам творчих працівників і добровільним товариствам, їх діяльність базується на підставі міжнародних актів. Зокрема, у відповідності з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право утворювати профспілки та вступати в них для захисту своїх інтересів (ст. 22). Цим пактом проголошено, що «користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачені законом і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моралі населення чи захисту прав і свобод інших осіб» [1].

ВИСНОВКИ

Отже, місце і роль держави в політичній системі суспільства визначається:

Держава відіграє провідну роль у вдосконаленні суспільства як власника основних знарядь і засобів виробництва, визначає основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;

Держава виступає організацією всіх громадян, представляє суспільство в цілому; тільки нею та від її імені приймаються владні рішення, які стосуються всіх членів суспільства і обов’язкові для виконання кожним. Це, власне кажучи, основна форма політичної інтеграції на чітко обмеженій території.

Держава це політична організація громадянського суспільства.

Держава володіє системою юридичних засобів, які дозволяють використовувати різні методи переконання і примусу. В правових актах законодавчо закріплюються основні політичні принципи, норми і процедури, встановлюються допустимі