Атрибутивними ознаками ЦОВВ в Україні є: визнання в якості таких відповідним нормативно-правовим актом; діяльність у межах своєї компетенції на усій території України; підпорядкування Кабінету Міністрів України; єдиноначальність; затвердження положення про ЦОВВ Президентом України; статус юридичної особи і самостійна реалізація власних повноважень у відносинах з органами законодавчої, судової влади, урядом, іншими ЦОВВ та місцевими органами влади.

Однак є і певні особливості у статусних ознаках окремих центральних органів. Міністерство — орган, який реалізує державну політику у відповідній сфері (економіки, фінансів, соціального захисту та ін.), і керівник якого є членом Кабінету Міністрів України. Державний комітет — орган, діяльність якого спрямовується урядом чи відповідним міністерством, який реалізує державну політику у частині відповідної галузі чи міжгалузеву політику, керівник якого не є членом уряду. ЦОВВ зі спеціальним статусом, як правило, підпорядковується уряду і спрямовується ним, здійснює міжгалузеву координацію та контроль, керівник його призначається на посаду Президентом, або за його поданням Верховною Радою України.

Організаційна структура окремого ЦОВВ включає: керівництво (керівник, його заступники); структурні підрозділи, які керують службами, що безпосередньо виконують ті завдання, для вирішення яких і створено ЦОВВ (служби мають назву — департаменти, управління, відділи, тощо); підрозділи, які займаються внутрішньо-організаційною діяльністю (бухгалтерського обліку, кадрів тощо). Самостійним структурним елементом ЦОВВ є урядові органи державного управління, статус яких визначається згідно постанови уряду № 386 від 22 лютого 2000 р. Керівник такого органу, як правило, призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України і за посадою є членом колегії відповідного ЦОВВ.

Певної специфіки набуває структура міністерств. Відповідно до Стратегії реформування системи державної служби (затверджена у квітні 2000 р.) та указу Президента України про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні (травень 2001 р.) міністри «повинні зосередитися на визначенні урядової політики, розв'язанні стратегічних проблем економічного і соціального розвитку суспільства та відповідної сфери управління і з цією метою мають бути звільненими від щоденних адміністративних справ та управління персоналом». Відповідно, виконання функцій «з організації та впровадження рішень міністра, прийнятих у межах законодавства, прийняття управлінських рішень щодо завдань покладених на апарат міністерства, а також управління персоналом повинен здійснювати державний секретар міністерства». Ця посада має відноситися до адміністративних і бути найвищою серед посад службовців міністерства.

Структура окремого ЦОВВ затверджується його керівником, а гранична чисельність співробітників визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2000 р. «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату міністерств, інших ЦОВВ і підпорядкованих їм територіальних органів із наступними змінами. Приміром, гранична чисельність, апарату Державного департаменту з питань виконання покарань, становить 320 штатних одиниць, апарату Міністерства юстиції — 450 одиниць, Міністерства фінансів — 822 одиниць, Фонду державного майна — 750.

У складі ЦОВВ можуть утворюватися дорадчі органи — колегія ЦОВВ, науково-технічна (наукова) рада тощо. До складу колегії входять: керівник, його заступники, керівні працівники даного ЦОВВ, керівники інших ЦОВВ, а також підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління. Членів колегії затверджує уряд (за винятком колегії Державної комісії з питань оборонно-промислового комплексу, склад якої визначається Президентом України). Рішення колегії оформлюються наказами міністра. Науково-технічна рада утворюється з числа учених та висококваліфікованих фахівців в даній галузі, її склад і положення про неї затверджується керівником ЦОВВ.

Водночас, слід відзначити наявність істотних проблем щодо визначення структури і функцій ЦОВВ, які ще мають бути реалізовані у процесі адміністративної реформи.

Кількісний і якісний склад ЦОВВ доцільно визначити, виходячи не із необхідності кудись прилаштувати існуючі структурні елементи управління, а орієнтуючись на чіткий і вичерпний перелік функцій, які в обов'язковому порядку бере на себе держава. На жаль визначенню і вивченню цих функцій майже не приділяється увага у спеціальній літературі. При цьому має бути встановлена ієрархія значимості цих функцій, з тим, щоб організаційна структура управління включала в себе постійну (здійснення найважливіших функцій) і змінну (менш важливі функції) складові. Має бути досягнуте максимальне спрощення оргструктури і встановлені гарантії від її розростання вже в найближчій перспективі. Повинен існувати баланс між структурами, що встановлюють певні правила поведінки, і структурами, які контролюють дотримання цих правил.

У межах організаційної структури управління має бути забезпечена значна самостійність (обмежена лише найдетальнішою регламентацією і максимально можливою прозорістю їх діяльності) як самостійних ЦОВВ так і їх підрозділів, що: 1) здійснюють регуляторну діяльність (займаються наданням ліцензій, дозволів, акредитацією, визначенням квот тощо); 2) надають кредити і субсидії; 3) здійснюють контрольно-наглядові функції; 4) розглядають скарги фізичних і юридичних осіб (адміністративна квазіюстиція).

Необхідним видається передусім законодавче врегулювання організації, повноважень і порядку діяльності центральних органів виконавчої влади (ст. 120 Конституції України). Це б дозволило істотно стабілізувати структуру ЦОВВ.

В перспективі ймовірним є зосередження міністерств передусім на функції розробки урядової політики, тоді як практична діяльність по її реалізації буде покладатися на інші ЦОВВ, при цьому не виключене істотне збільшення їх чисельності за рахунок підвищення самостійності урядових органів державного управління. При цьому управління підприємствами і організаціями, що перебувають в державній власності, буде значною мірою покладатися на публічно-правові корпорації, які поєднують у своїй діяльності забезпечення публічного інтересу і необхідність пристосування виробничої діяльності до умов ринкової економіки. Принаймні, подібні процеси відбуваються у багатьох країнах світу.

ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ УКРАЇНИ

Однією з найважливіших складових суспільного і економічного життя України, запорукою її стабільного розвитку є освіта. Динаміка розвитку сучасного суспільства вимагає