Основні положення щодо управління освітою викладені у Законі «Про освіту» (1996 р.) у статтях 10—14, 16 та 17. Зокрема, зазначено (ст. 11), що до державних органів управління освітою в Україні належать:

Міністерство освіти України (з червня 2000 р. — Міністерство освіти і науки України — МОН України — як правонаступник Міносвіти та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності);

Міністерства і відомства України, яким підпорядковані заклади освіти;

Вища атестаційна комісія України;

Міністерство освіти Автономної республіки Крим;

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою.

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Законодавчою основою створення Міністерства оборони України стала Постанова Верховної Ради «Про військові формування» від 24 серпня 1991 року № 1431—XII. Цією ж постановою передбачалося, що всі військові формування, дислоковані на території республіки, підпорядковуються Верховній Раді України, а Уряду було поставлено завдання приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України.

Вже до кінця 1991 року Верховною Радою України було прийнято пакет законодавчих актів у сфері військового будівництва, зокрема, Концепція оборони і будівництва Збройних Сил та Положення про Раду оборони України, Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про державний кордон України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Воєнна доктрина та інші. Тому не випадково Україна стала своєрідним лідером серед колишніх радянських республік (за виключенням Російської Федерації), у справі створення власної Воєнної організації і передусім ЇЇ основного компонента — Збройних Сил.

Необхідно зазначити, що згідно чинного законодавства Міністерство оборони України (далі — Міністерство оборони) з одного боку, є головним (провідним) органом в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у сфері оборони, має здійснювати військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами, розробляти принципи їх будівництва тощо (більш детально на функціях Міністерства оборони ми зупинимося дещо нижче), а з іншого боку — це також, як, до речі і Генеральний штаб Збройних Сил України (далі Генеральний штаб), орган військового управління. Тому на структуру, функції і тенденції розвитку Міністерства оборони, як центрального органу виконавчої влади та органу військового управляння значною мірою здійснювали і здійснюють вплив досить багато взаємопов'язаних чинників. Серед них, на наш погляд, найголовнішими є:

загальна структура, склад та дислокація Збройних Сил;

чинне законодавство та військово-політичні рішення у сфері оборони і військового будівництва (наприклад, Воєнна доктрина, Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, рішення щодо відмови від володіння ядерною зброєю тощо);

військово-політичні зміни у світовому геополітичному просторі;

постійне зниження у Державному бюджеті України, як загальної частки видатків на національну оборону взагалі, так і витрат на утримання Збройних Сил, закупівлю озброєння й військової техніки, проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

невирішеність тих чи інших проблемних питань реформування силових міністерств в ході адміністративної реформи в контексті розподілу повноважень і відповідальності органів державної влади, органів військового управління, місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування за вирішення питань в оборонній сфері;

неоднозначне розуміння ролі, змісту та місця цивільного контролю над Воєнною організацією в умовах становлення громадянського суспільства держави, де відбувається модернізація політичної системи в напрямку побудови демократичного суспільства, а також впливу ринкових перетворень на її структуру.

Останні два чинники, як нам здається, набули сьогодні особливого значення і заслуговують більш детального висвітлення, що буде зроблено пізніше.

На Міністерство оборони покладаються такі основні функції:

участь у формуванні та реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, підготовці проектів Концепції (основ державної політики) національної безпеки, Воєнної доктрини України, законодавчих та нормативних актів у сфері оборони, забезпечення їх виконання у Збройних Силах;

координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони;

проведення розвідувальної та інформаційно-аналітичної діяльності в інтересах національної безпеки та оборони держави, участь в аналізі воєнно-політичної обстановки та визначенні рівня воєнної загрози національній безпеці України;

участь у формуванні оборонного бюджету; проведення державної військової кадрової політики; участь у забезпеченні функціонування національної економіки та державного управління в особливий період;

здійснення функцій замовника державного оборонного замовлення на розроблення, виробництво, постачання, ремонт, знищення та

утилізацію озброєння, військової техніки, військового майна і металобрухту;

забезпечення реалізації заходів демократичного цивільного контролю за Збройними Силами України;

здійснення в межах своєї компетенції військового і військово-технічного співробітництва з відповідними державними органами інших країн та ін.

Серед основних структурних підрозділів Міністерства оборони: Озброєння Збройних Сил, Тил Збройних Сил, Адміністрація Міністерства оборони, а також Головні управління та інші структурні підрозділи безпосередньо підпорядковані Міністру оборони (розвідки, фінансово-економічне, виховної роботи та інші). Окремою складовою Міністерства оборони згідно Указу Президента України від 21.08.1997 № 888/97 є Генеральний штаб.

Очолює Міністерство оборони Міністр оборони. При цьому, згідно з третім абзацом статті 8 Закону України «Про оборону України», якщо він військовослужбовець, то одночасно Міністр оборони є Головнокомандувачем Збройних Сил України, а в разі, коли Міністром оборони призначається цивільна особа, Головнокомандувачем Збройних Сил України є начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

У зв'язку з цим, на жаль, необхідно зазначити, що в даному випадку другий