Саме тому в єдиному розумінні особливостей функцій оперативного та адміністративного керівництва військами (силами), сутності і особливостей систем адміністративної та оперативної підлеглості лежить ключ до вирішення проблем утримання армії в постійній бойовій готовності до її застосування в умовах жорстко обмеженого військового бюджету.

Проте, як це не здається дивним, в жодному офіційному документі не можливо знайти чіткого визначення, що таке адміністративне керівництво Збройними Силами, а що таке — оперативне, і, відповідно, що таке адміністративна система управління Збройними Силами, а що таке — оперативна. Недостатньо уваги у вітчизняній літературі приділяється і питанню щодо сутності, структури та функцій воєнної політики, в той час як один із головних напрямів воєнної політики — здійснення організаційно-управлінських функцій. Саме за допомогою організаційно-управлінських функцій здійснюється практична діяльність органів воєнно-політичного керівництва щодо реалізації концепції національної безпеки держави, планів військового будівництва та цільових воєнно-технічних програм. Тому коли говорять про вдосконалення чи реформування системи керівництва обороною держави, то мають на увазі перш за все наявність (або необхідність) чіткого розмежування функцій на вищевказаних трьох рівнях: державному; адміністративному; військовому (оперативному). Таким чином в загальному плані проблема розподілу повноважень між Міністерством оборони України та Генеральним штабом — це проблема розмежування функцій на адміністративному та військовому рівнях системи керівництва обороною, а в більш вузькому розумінні — це проблема чіткого і однозначного розмежування функцій між Міністром оборони та начальником Генерального штабу. Інша справа, що ці рівні принципово не можуть бути ізольовані один від одного, а саме розмежування не повинно приводити до утворення організаційних структур, які б вимагали суттєвих змін системи управління Збройними Силами у воєнний час.

Необхідно також зауважити, що в основі принципової відмінності систем адміністративного та оперативного управління не тільки відмінність функцій керівництва військами за двома напрямками: адміністративному — питання, що відносяться до озброєння, підготовки резервів, повсякденного забезпечення військ (тилове, фінансове, квартирно-експлуатаційне забезпечення тощо), і оперативному — планування та застосування військ у відповідності із їх призначенням. Надзвичайно важливим є те, що в їх основі лежать принципово різні закони. Є думка 15], що в основі побудови системи адміністративного керівництва лежать економічні закони, а в основі системи оперативного керівництва — закони збройної боротьби та залежність організаційної структури військ (сил) від форм і способів їх застосування. Тому перша має будуватися на принципі утримання боєздатної армії при заданому воєнному бюджеті (який виступає для неї в якості основного об'єктивного закону, що повністю регламентує її структуру та діяльність), а друга — має бути націлена на постійну бойову готовність військ (сил) до ведення бойових дій відповідно до основних положень Воєнної доктрини держави,

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Здійснення державного управління в окремих галузях і сферах життя покладене на центральні органи виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади в Україні поділяються на три види:

I. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України;

II. Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України;

III. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. (Указ Президента України від 15.12.1999 р. № 1573 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади»)

Міністерство є центральним органом державної виконавчої влади у реалізації державної політики у відповідній галузі. Від інших органів виконавчої влади міністерства відрізняються широкою компетенцією і галузевою спеціалізацією. Однак, слід зазначити, що на даному етапі адміністративної реформи здійснюється поступовий перехід до функціонального принципу побудови міністерств і вже зараз ми маємо міністерства двох видів: галузеві (Міносвіти, Мінкуль-тури тощо) та функціональні (Мінекономіки, Мінфін, Мінюст).

Міністерство підпорядковано Кабінету Міністрів України та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженням Кабінету Міністрів України та власними актами. З часу незалежності України сьогодні діє вже третє Загальне положення про міністерство (Указ Президента України від 12.03.96р. №179 «Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади»), що свідчить про еволюцію поглядів керівників держави на міністерство як на центральний орган виконавчої влади.

Система органів державного управління сільським господарством, успадкована від тоталітарного минулого, виявилася нездатною забезпечувати суспільні реформи, гальмувала розвиток нових виробничих відносин, провокувала виникнення кризових явищ. Так за період з 1991 року по 1999 рік валовий обсяг сільськогосподарської продукції зменшився майже вдвічі. Разом з тим, першим крокам у реформуванні системи управління сільським господарством бракувало системності, послідовності і наукового обґрунтування. В результаті і сьогодні органи управління галуззю та методи їх роботи є поєднанням нового і старого, на жаль, не завжди вдалим.

Кожна із змін і реорганізацій системи органів виконавчої влади, проведених за період 1991—2001 років, приносила зміни назв центральних органів виконавчої влади, які забезпечували проведення державної політики в сільському господарстві, зміни кола суміжних з сільським господарством галузей (це коло то зменшувалося, то навпаки ставало більшим), частково змінювалися функції. Ці зміни закріплювалися правовим актами: в 1992—1993 роках постановами Кабінету Міністрів України, а з 1997 року — Указами Президента України.

Так, з травня 1992 року до вересня 1993 року центральним органом державної виконавчої влади, який забезпечував проведення державної політики у сільському господарстві, м'ясній і молочній промисловості було Міністерство сільського господарства і продовольства України (Мінсільюсппрод України), з вересня 1993 до листопада 1997 року теж саме Міністерство (Мінсільгосппрод) проводило державну політику в сільському господарстві, м'ясній, молочній, плодоовочевій, виноробній, елеваторній, борошномельно-круп'яній, комбікормовій, хлібопекарській та