Міжнародна та національна соціальна політика та її вплив на міграційні процеси

ПЛАН

Стр.

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ 4

2. ОСНОВНІ СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ 7

3. МІЖНАРОДНІ УМОВИ МІГРАЦІЙНОГО РУХУ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ 20

ВИСНОВОК 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 29

ВСТУП

Соціальна політика - як різновидність політики держави покликана регулювати соціальні відносини, соціальний розвиток та соціальні перспективи. При цьому сутність соціальної політики стосовно України має бути конкретизована з урахуванням умов функціонування трансформаційної економіки. Тобто соціальна політика в сучасних умовах має гарантувати соціальну безпеку країни і формувати пріоритетні напрями, виходячи з необхідності попередження і ліквідації загроз національній безпеці у соціальній сфері. Регіональна стратегія України нині спрямована на подолання відмінностей між регіонами за рівнем життя, умовами економічного, соціального та демографічного розвитку.

Проте відсутність активної державної регіональної політики протягом усього часу державної незалежності України і особливо починаючи з середини 90-х років призвела до посилення дезінтеграційних тенденцій, послаблення міжрегіональних економічних зв'язків та порушення ефективної взаємодії по вертикалі «центр-регіон», диференціації регіонів за рівнем конкурентоспроможності та якості життя людей. Серед інших причин - це зміна структури і спеціалізації економіки регіонів, зміна власника, соціально несправедливі умови приватизації державної і комунальної власності, зменшення державних інвестувань в охорону здоров'я та освіту. Як наслідок це призвело до соціальної нерівності регіонів України. Регіоналізм - це складний соціально-економічний та політичний феномен, що притаманний країні в якій загострюється регіональні економічні, соціальні та демографічні проблеми, актуалізуються суперечності між територіями і центром або окремими територіями, чи між тими і іншими разом.

1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Соціальну політику, що формується в Україні, неможливо віднести ні до ліберальної ні до патерналістської моделі. Ліберальний напрям не може втілюватись, бо економічна система ще не створила умов для вирішення людиною своїх повсякденних проблем, а перекласти відповідальність з держави на особу і сім'ю за власний добробут без цього неможливо. Більш спрощеним варіантом соціальної політики лібералізму є модель державної політики соціального забезпечення. Суть її полягає у наданні мінімального рівня соціальних гарантій з боку держави. Мінімальні кошти для існування мають співвідноситись з мінімальними потребами, а їхній рівень -зростати пропорційно підвищенню загального життєвого стандарту. Механізм забезпечення цієї політики базується на поєднанні заходів соціального страхування і державної підтримки [1,3].

Відсутність чіткої орієнтації у стратегічній спрямованості соціальної політики перешкоджає визначенню соціальної політики. Це питання є нагальним для багатьох країн, а не тільки для України. Навіть на міжнародному рівні, коли постало питання щодо визначеності соціальної політики, Комісія Європейських громад стосовно соціальної політики в Європейському союзі обминула цю проблему, заявивши, що різні країни тлумачать це поняття по-різному, а вона зводить соціальну політику до заходів, що здійснюються у соціальній сфері. У країнах Східної та Південної Європи процес переходу до ринкових відносин призвів до зниження рівня життя переважної частини населення, а окремі групи зіткнулись з таким ступенем зубожіння, який не спостерігався в недалекому минулому. Результати, досягнуті в галузі освіти й охорони здоров'я, обезцінюються, оскільки бідні поступово «витісняються» з системи внаслідок своєї неплатоспроможності. На зміну захисту, який існував при соціалізмі завдяки гарантованій зайнятості, пенсійному забезпеченню, безкоштовному отриманню вищої освіти, медичному обслуговуванню та іншим послугам, настали масове безробіття, скорочення розміру пенсійних виплат та послуг, доступних тільки тим, хто здатний за них заплатити. Бідні стали відчувати себе незахищеними та уразливими, особливо в ситуації, коли перспективи економічного зростання реалізуються не так швидко. Незважаючи на те, що перехідний період надав багатьом нові економічні та політичні можливості, водночас він призвів до розширення «безодні» між бідними та багатими.

З моменту визнання потреби ринкових перетворень у країні здійснюється пошук необхідного для соціального розвитку країни напряму соціальної політики України. У 1993 р. було ухвалено Концепцію соціального забезпечення України, а у 1997 р. були схвалені Основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки. У цей період ринкових перетворень в Україні здійснено лібералізацію економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, ліквідовано адміністративно-розподільчу систему планування і управління, запроваджено широку демократизацію трудових відносин. Триває формування організаційних та правових засад ринкової економіки. Сформовано, в основному, недержавний сектор економіки, фінансові та банківські структури, валютний і фондовий ринки. Закладено правову базу для розвитку ринкових відносин. У господарському комплексі країни відбувається зміна форм власності. Здійснюються заходи щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, надається адресна допомога малозабезпеченим громадянам.

Водночас розрив економічних зв'язків, відсутність енергоносіїв, наявність значної кількості підприємств оборонного комплексу, що потребували конверсії, призвели до спаду виробництва, вимушеної неповної зайнятості та безробіття, руйнування соціальної інфраструктури. Внаслідок цього знизились реальні доходи значної частини населення, зросла заборгованість із виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних виплат, поглибилась платіжна криза.

Компенсаційні заходи щодо індексації заробітної плати, пенсій, стипендій та інші соціальні виплати істотно відставали від зростання споживчих цін. Численні пільги, соціальні виплати і допомога нерідко впроваджувались без урахування матеріального становища різних категорій громадян та їх реальних можливостей забезпечити власний добробут. Як наслідок в суспільстві зростає соціальне утриманство, що зменшує можливості для надання допомоги тим, хто її справді потребує. Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування бюджетних установ освіти, охорони здоров'я, науки, культури. Погіршився соціальний захист найбільш уразливих верств населення: дітей, пенсіонерів, інвалідів, одиноких, безробітних і багатодітних сімей. Знизився рівень соціально-трудових прав і гарантій громадян.

Ситуація, що склалась в соціальній сфері,