Питання, що пов'язані з соціальним розвитком країни дістали новий імпульс і наповнилися реальним змістом після обрання Президентом України В.А. Ющенка, а також зазнали корективів у зв'язку з новою політичною ситуацією, яка склалася після виборів до Верховної Ради України у 2006 році, здійснення заходів політичної реформи та зміною пріоритетів у внутрішній і зовнішній політиці України.

2. ОСНОВНІ СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Нині основними стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є:

- забезпечення стабілізації рівня життя населення, органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою;

- сприяння розвитку України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення конституційних прав і гарантій населення;

- визначення та здійснення заходів національної безпеки держави у соціальній сфері, підвищення якості правових норм, забезпечення збалансованості законодавчих норм та реальних можливостей їх виконання;

- орієнтація соціальної політики на економічно активне населення, збереження і відтворення трудового потенціалу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю, проведення політики заохочення ефективного платоспроможного попиту населення;

- розробка державної стратегії формування середнього класу, механізму дотримання пропорцій співвідношення між рівнями доходів різних верств населення;

- здійснення реформ у найважливіших напрямах соціальної політики: трудових відносинах та оплати праці, рівня життя, зайнятості та соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму;

- вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;

- розробка і реалізація нової стратегії міграційної політики в сфері зовнішньої та внутрішньої трудової міграції;

- поетапне забезпечення соціальної спрямованості економіки в національних та регіональних економічних програмах, координація діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення державних та регіональних соціальних програм.

В сучасних умовах особливою актуальністю вирізняється проблема здійснення заходів активної демографічної політики держави на подолання демографічної кризи і досягнення сталого демографічного розвитку, нормалізації відтворення населення. При цьому зміст реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у підвищенні якості населення, збереженні та відтворенні його життєвого і трудового потенціалу, тобто поліпшенні якісних характеристик населення та гармонізації відтворення людності України [4, 3].

Трансформаційні процеси, спрямовані на функціонування соціально орієнтованої ринкової економіки з її демократичним устроєм і цивілізованими духовними цінностями, вимагають радикального перегляду принципів формування та структурування напрямів використання можливостей ринку праці. Проте слід зазначити, що ринкові перетворення в країні та її регіонах супроводжуються негативними соціально-економічними наслідками, зокрема звуженням сфери регламентованої зайнятості та надмірним розширенням нерегламентованої, високим рівнем безробіття та незайнятого населення. Офіційна статистика нині нараховує більше 1,6 млн. безробітних [2, 184].

За нинішніх умов роль і значення міграції у формуванні національного ринку праці та його регіональних сегментів проявляється по-особливому, оскільки трудова міграція в середині областей та на міжрегіональному рівні, тобто переселення за робочими місцями, в умовах трансформаційної економіки ще не склалася. Серед закономірностей, які регулюють розвиток трудових міграційних процесів в ринковому середовищі, найстій-кішими є пріоритетність економічних факторів у формуванні як внутрішньорегіональ-них, міжрегіональних, так і зовнішніх трудових міграційних потоків. Пізнання закономірностей функціонування і розвитку трудової міграції населення, її взаємозв'язків з іншими елементами соціально-економічних процесів можливе лише в умовах розвиненого ринку праці. На етапі його становлення вирішення цієї проблеми значно ускладнюється. Це пов'язане переважно не тільки з дефіцитом первинних статистичних даних на мікрорівні але й з тим, що сучасний облік робочої сили і економічно активного населення в Україні ще не дозволяє детально, точно та оперативно оцінювати зміни трудового статусу працересурсного потенціалу (працюючий чи безробітний), оскільки реальні показники безробіття значно перевищують зареєстровані державними службами зайнятості на місцях.

Слід зазначити, що розміри і спрямованість міграційних потоків робочої сили визначаються не стільки абсолютними показниками, скільки умовними: територіальними відмінностями в соціально-економічному розвитку та умовах життя населення. Сьогодні міграція особливо активно впливає не лише на підтримання рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили на регіональному рівні, але й на інтеграцію з ринками праці країн близького та далекого зарубіжжя. Специфіка міграційного руху тру-доресурсного потенціалу полягає в тому, що він охоплює конкретні групи за віком, освітою та професією і має міжтериторіальний характер.

Аналіз соціально-економічних умов міграцій трудоресурсного потенціалу здійснюється з метою виявлення закономірностей і факторів трудових переміщень населення, мотивації осіб, які беруть участь у внутрішніх та зовнішніх трудових міграціях. Крім того, визначається взаємозв'язок трудових міграційних процесів з іншими складовими економічного і соціального розвитку, здійснюється оцінка впливу результатів міграції робочої сили на демографічний розвиток, трансформацію ринків праці, суспільний розвиток. Особлива увага має бути зосереджена на міграційних переміщеннях індивідів всередині областей, між регіонами України, а також за кордон, пов'язаних здебільшого