Важливою складовою впливу стаціонарних міграцій на соціально-економічний розвиток є вплив на зрушення освітньої структури людських спільнот. Міграційні переміщення, залучаючи, як правило, більш освічених людей, безпосередньо впливають на динаміку і територіальну диференціацію рівня освіти населення. Оскільки рівень освіти мігрантів зазвичай вищий, ніж у всього населення, наслідком переваги вибуття над прибуттям, як правило, стає погіршення освітнього потенціалу населення регіону-доно-ра, а регіон-реципієнт, навпаки, отримує не лише приріст населення, а й зростання інтелектуального потенціалу.

Трудові міграції не призводять до зміни чисельності населення регіонів і відповідно майже не здійснюють прямого впливу на демографічний розвиток. Виняток становлять лише випадки переходу трудової міграції у постійну, однак вони досить рідкісні: українські громадяни скоріше прагнуть нагромадити якнайбільше заощаджень до свого повернення в Україну, ніж залишитись на постійне проживання в країні тимчасового працевлаштування. За даними обстеження «Життєві шляхи населення України» менше 3,5% трудових поїздок завершується постійною міграцією, яка призводить до прямих демографічних втрат в країні виходу. Водночас опосередкований вплив трудових міграцій на трансформації демографічних процесів може бути досить сильним [5, 129].

Трудова міграція призводить до підвищення рівня розлучуваності та послаблення сімейних зв'язків внаслідок тривалого перебування за межами держави одного з подружжя, відкладання шлюбів та народжень, що негативно впливає на демографічну ситуацію. В регіонах підвищеної інтенсивності трудових міграцій набуло поширення явище соціального сирітства — чимало дітей, у яких за кордоном працює один або обидва батьки, на тривалий термін позбавлені батьківського піклування. Крім того, часті поїздки та виснажлива праця погіршують здоров'я індивідів, підвищують ризик захворюваності, що створює небезпеку для життя людини. З іншого боку, неправомірно розглядати вплив трудових міграцій на демографічну ситуацію як однозначно негативний: кошти, зароблені внаслідок трудових поїздок, поліпшують можливості домогоспо-дарств утримувати дітей, а також розширюють доступ індивідів до придбання житла, якісного медичного обслуговування і відпочинку, отримання освітніх послуг тощо.

Міграції населення України - це складний процес, що здійснюється під впливом як економічних, соціальних, демографічних, психологічних, так і політичних, нормативно-правових та інших факторів. За умов реформування економіки та трансформації всієї соціально-економічної системи, а також у зв'язку з демократизацією суспільного життя, економічною кризою і падінням життєвого рівня переважної більшості населення країни характер, обсяги, склад і спрямованість внутрішніх та зовнішніх міграційних потоків зазнали суттєвих змін і набули нового значення.

По-перше, практично припинився масовий відтік сільських жителів до міст, а натомість спостерігається переорієнтація міграційних потоків населення з міських поселень у сільські. По-друге, у два-три рази зменшилися обсяги щоденних потоків трудової маятникової міграції до великих та найбільших міст України (Києва, Харкова, Одеси, Львова), в міських агломераціях Донбасу і Придніпров'я, а також областях Карпатського регіону - Львівській, Івано-Франківській, Закарпатській та Чернівецькій, де вони відзначалися високою інтенсивністю. По-третє, в кілька разів виросли обсяги сезонної трудової міграції та зовнішніх трудових поїздок населення за кордон. Нині понад 4 млн. українських громадян з періодичністю від 2-3 місяців до 1-2, а то і більше років виїздять за кордон з метою поповнення сімейного бюджету.

Актуальність дослідження проблем, пов'язаних з управлінням міграційними процесами, найбільше посилюється на фоні загальної демографічної кризи, яка охопила Україну, починаючи з 1991 p., і яка значною мірою спричинила і кризу міграції, що в сучасних умовах проявляється зменшенням інтенсивності міграцій у середині областей та на міжрегіональному рівні, значним відпливом населення за межі держави, формуванням потужних закордонних потоків трудових мігрантів..

На внутрішньорегональному та міжрегіональному рівнях відбувається зниження міграційної активності. Так, якщо у 1991 р. в межах областей країни змінили місце проживання 594,2 тис. осіб, то у 2000 р. - 461,9 тис. осіб, а у 2006 р. - лише 441 тис. осіб, (на 28% менше). Також знизилась інтенсивність обміну населення між регіонами країни: на постійне проживання до інших регіонів у 1991 р. вибуло 354,8, а прибуло 385,8 тис. осіб, у 2000 р. ці показники становили 274,9 тис. осіб до прибулих і вибулих, а у 2006 р. -280,7 тис. осіб (на 25% менше). Водночас збільшилися обсяги міждержавних міграційних переміщень. Протягом 1991-2006 pp. в Україну з країн СНД, Балтії та далекого зарубіжжя прибуло 2 млн. 358 тис, а вибуло 2 млн. 513 тис. осіб (див. табл. 1).

Відомо, що міграція як соціальний феномен та суспільне явище потребує регулювання з боку державних структур та економічних органів управління, інакше вона трансформується в некеровану соціальну систему, що призводить до негативних наслідків. Так, починаючи з 1994 р., в Україні склалося від'ємне сальдо зовнішньої міграції, яке мало місце по 2004 рік включно. Протягом цих одинадцяти років з України на постійне проживання до інших країн емігрувало 1 млн. 568 тис. осіб, а іммігрувало в Україну 903,8 тис. чол., тобто від'ємне сальдо зовнішньої міграції склало за цей період - 664,6 тис. чол.. За 1994-2006 pp. загальна чисельність населення України зменшилась майже