З набуттям державного суверенітету в 1991 р. Україна почала проводити самостійну міграційну політику з метою захисту інтересів країни та зовнішніх мігрантів у рамках міждержавних норм регулювання міграцій. Проте на початку 90-х і в перші роки державності зовнішні міграційні потоки (імміграція, еміграція) як в Україну, так і з неї до країн СНД, Балтії та далекого зарубіжжя, а також зовнішня трудова міграція українських громадян характеризувалися самоплинністю і практично державою та її органами не регулювалися. За таких умов міграційні процеси, що стихійно народжуються і розвиваються, отримують стабільні незадовільні параметри, сукупність закономірностей і тенденцій яких набуває конкретного змісту та спрямованості. Це завдає шкоди як безпосередньо інтересам мігрантів, так і колективним, регіональним та державним інтересам.

Провідними в системі заходів міграційної політики по управлінню міграційним рухом населення в нинішніх умовах є відносини власності на засоби виробництва, землю, житло, інше рухоме і нерухоме майно, розподілу і споживання валового національного продукту та інші соціально-економічні відносини, а також сімейно-побутові, родинні, духовні, національно-етнічні. Це торкається інтересів внутрішніх мігрантів і емігрантів, значною мірою впливає на зовнішні і внутрішні міграційні процеси. Щодо останніх, то соціально-економічна система, в межах якої здійснюються внутрішні міграційні переміщення населення, має включати в себе територіальний розподіл робочих місць з урахуванням якісної структури трудових міграційних потоків, наявність і розміщення упорядкованих об'єктів житла, соціальної інфраструктури, природне середовище, рекреаційне забезпечення та ін.

3. МІЖНАРОДНІ УМОВИ МІГРАЦІЙНОГО РУХУ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Останні роки позначені істотним зростанням інтересу до проблем міграційної політики з боку політичних і наукових кіл Заходу. Постійною стала увага до цієї проблематики засобів масової інформації. При цьому до теми міграційної ситуації і зростаючих контингентів біженців звертаються не лише спеціальні видання - наукові журнали (таких видається понад 10), а й загальнополітичні - "Інтернешнл геральд трібюн", "Бізнес уік", "Форін полісі" і т. ін., що є незаперечним показником збудження суспільної атмосфери навколо цього питання.

Відбулася ціла низка міжурядових і науково-практичних конференцій, присвячених сучасному стану міграцій, їх юридичним, економічним, соціальним, загальногуманітарним аспектам. Можна з граничною впевненістю твердити, що інтенсивність обговорень цієї проблеми на міждержавному рівні та рішення, прийняті на національних рівнях, спричинені не лише погіршенням внутрішньоекономічної ситуації, зокрема зростанням безробіття в країнах Заходу, а й значним збільшенням контингентів мігрантів з порівняно нових джерел, насамперед із країн Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, тривогою з приводу можливого їх "вибухового" зростання. У керівних, наукових, громадських колах Заходу зростає усвідомлення того, що звичним етнічним потокам імміграції приходить на зміну вмотивована соціально-економічними факторами переселенська хвиля, яка додасть західному суспільству, разом з біженцями з колишньої Югославії, афро-азійського регіону, нових турбот. У складі прибулих на Захід все частіше з'являються громадяни України. Перш, ніж відзначити специфіку ставлення до них у країнах прийому, слід звернути увагу на певну суперечливість становища, а відтак і позицій ряду держав щодо нової фази переміщення людських контингентів.

З одного боку, частина істеблішменту та громадської думки схильна вважати, що масове поглинання й облаштування новоприбулих іноземців не відповідає інтересам сьогочасного стану економіки та соціальної і міжетнічної ситуації в країнах-реципієнтах. Посилаються при цьому на спад виробництва, зменшення обсягу інвестицій, усе більш помітний перехід до нетрудомістких технологій, які скорочують пропозицію вільних робочих місць на внутрішньому ринку робочої сили. Аргументують зростанням безробіття, яке в більшості розвинутих західних країн досягло або перевищило рівень 5% працездатного населення, внаслідок чого надмірний тиск зовнішнього припливу робочих рук може істотно збільшити існуючий дисбаланс між виробничими потужностями та трудовими ресурсами. До того ж оперують даними про значний відсоток безробітних серед іммігрантів, який відчутно перевищує середній рівень безробіття в кожній з країн - об'єктів імміграції. У доповіді про світове соціальне становище, датованій 1993 р., що, як і інші документи ООН, позбавлена якихось упереджень, констатується: "Причин більш високого безробіття серед іммігрантів багато. Більшість їх належить до некваліфікованої і малокваліфікованої робочої сили, здебільшого сконцентрованої у несприятливих секторах економіки. Коли в цих секторах врешті-решт відбувалися зміни в технології і структурі виробництва, підприємства закривались, а безробіття різко збільшувалось. Іммігранти, що не мали необхідних навичок, не могли переміщуватись у більш динамічні сектори економіки. При масових звільненнях іноземці складають більшу частину звільнених".

Про всі ці явища в західних соціально-економічних реаліях слід докладно й об'єктивно інформувати тих, хто виявив намір виїхати саме з метою знайти за кордоном більш забезпечене життя та стабільне становище. До того ж треба брати до уваги, що "іноземців, приміром, часто-густо звинувачують у збільшенні безробіття навіть тоді, коли його зростання викликається коливаннями ділової активності або перебудовою у зв'язку з міжнародними економічними умовами". Отже, як в реальних ситуаціях, так і в штучно створеній суспільній атмосфері іммігрант стає вразливою категорією, до якої нерідко застосовується приховано дискримінаційний підхід. З цього приводу в цитованій доповіді ООН, зокрема, зазначається: "Недавнє обстеження в Нідерландах показало, що третина працівників кадрових служб при наймі на роботу використовують інші критерії, окрім тих, які