ВИСНОВОК

Державний лад України, як і будь-якої іншої держави, являє собою передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави і її діяльність.

Нинішній державний лад України має чимало особливостей.

По-перше, Українська держава і державний лад України мають у багатьох відношеннях перехідний і змішаний характер, перебувають у стадії становлення.

Україна рішуче й безповоротно відходить від свого колишнього статусу — суб'єкта федерації Союзу РСР, в якій керівництво органами державної влади та іншими інститутами здійснювала тривалий час партія, від статусу держави, в якій порушувались права людини і громадянина, в якій навіть не існувало ряду органів державної влади або вони мали наддержавний характер; від статусу держави, в якій більшість органів мали формальний, символічний характер і яка була фактично усунута від зовнішньої політики, роль та значення якої всіляко принижувались — до держави у власному сучасному розумінні цього слова. Розвиток України спрямований на утвердження дійсно суверенної, незалежної держави, повноправного і рівноправного суб'єкта світового співтовариства, до держави, яка не визнає у своїй країні ніякої влади над собою, окрім влади народу.

Україна виражає утвердження й забезпечення прав і свобод людини своїм основним обов'язком, до держави, яка визнає право на існування різних політичних партій, форм власності, в тому числі приватної власності, різноманітних ідеологій, вчень, теорій, до держави, яка сприяє підприємництву і розвитку ринкових відносин.

Це дає підстави стверджувати, що нині Українська держава створила необхідні передумови для її подальшого поступу, розбудови й утвердження в ній якісно нових рис, притаманних істинно суверенній, демократичній, соціальній, правовій державі, і відповідно, якісно нового державного ладу.

По-друге, державний лад України утверджує в Україні національну державу. Це обумовлено передусім тим, що сучасне державотворення в Україні має в своїй основі реалізацію багатовікової української ідеї створення (поновлення, відродження) самостійної (незалежної, суверенної), соборної (єдиної, унітарної), вільної, демократичної, справедливої, правової, соціальної, розвинутої держави. Разом з тим держава, формуючи політичну українську націю — Український народ, дбає про розвиток етнічної української нації та інших етносів, здійснення українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх, корінних народів і національних меншин України.

В той же час Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

По-третє, як свідчить процес державотворення в Україні в останні роки, Українська держава утверджується як європейська держава, якій притаманні істотні риси більшості європейських держав та держав світу. Підтвердженням тому є Конституція України 1996 р.

Вона сприйняла значною мірою, хоча й критично, багатовікові досягнення європейської наукової конституційної думки і практики в галузі державотворення. Зокрема, вчення, ідеї, положення про правову державу, про верховенство права, про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, про демократію, парламентаризм, місцеве самоврядування, вибори, референдуми та інші форми прямого народовладдя, про конституційне судочинство, правосуддя тощо. Форми нашої держави як за характером правління, тобто організацією державної влади, так і за характером державного устрою обирались при підготовці Конституції 1996 р. з максимальним урахуванням досвіду європейських держав.

По-четверте, Україна з моменту проголошення своєї незалежності виступає як важливий міжнародний фактор, який впливає на інші держави і міжнародні організації й зазнає відповідно значного впливу з їх боку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня1996 року // Голос України від 13 липня 1996 року.

Кримінальний кодекс України: Ксилон - Харків - 2003.

Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року.

Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР від16 липня 1990року // Відомості Верховної Ради Української РСР- 1990.- №3 - С. 429

Закон України від 7 лютого 1991 року „Про власність”// База даних НАУ- ЕКСПЕРТ.

Закон України від 18 січня 2001 року “Про громадянство України” // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ.

Закон України від 16 червня 1992року “Про об’єднання громадян” // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ.

Закон України від 6 грудня 1992 року „Про Збройні Сили України” // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ.

Закон України від 21 травня 1997 року „Про місцеве самоврядування в Україні” // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ.

Закон України від 10 грудня 1991року“Про дію міжнародних договорів на території України” // База даних НАУ- ЕКСПЕРТ.

Алебастрова А. Й. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебное пособие - М. - 1997. - 274 с.

Алексеев С. С. Философія права. - М.: “Норма”- 1998.

Баглай М. В. Конституционное право Русской Федерации: М. - 1996.- 437с.

Баглай М.В., Габричидзе Б.М. Конституционное право Российской Федерации. - М., 1996. - 280 с.

Білинський А. Поділ влади - “Сучасність”- 1993., №2 с.78-79

Болотіна Н. Право людей на соціальне забезпечення в Україні // Право України – 2000 р.- № 4.- с.35 – 39.

Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України - 2000р.- №1.- с.32

Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України - 1998р. - №1.- с.34 - 38.

Георгіца А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн, Чернівці: «Рута», 1994. -138с.

Государственное право Российской Федерации, Учебник / Под ред. О.Е.Кутафина. - М.: Юрид.лит., 1996. - 584 с.

Еременко Ю. П. Советская Конституция и законность — Саратов, 1989. — 418 с.

Загальна теорія держави і права / За ред. академіка АПрН України, д.юр.н.,