Вплив “Політики” Арістотеля
на становлення і розвиток європейської політичної думки

Погляди Арістотеля (384-322 рр. до н. є.) викладені головним чином у працях "Політика" та "Афінська політія".

У центрі вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом - із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей.
Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують.

Таблиця: кількість правителів і мета правління
За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних - лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними - тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.
Найкращою формою правління є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо. У звичаях це - поміркованість, у майні - середній достаток, у правлінні - середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом'якшити суперечність між бідними й багатими, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів - багатих і бідних, разом узятих, або хоча б однієї з них.
Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах. Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону.

Дослідження процесу ідейного зв'язку європейської політичної думки з "Політикою" Арістотеля та її вплив на розвиток політичних проблем не було до цього часу предметом вивчення. Хоча сама політична концепція Стагірита для істориків, політологів, філософів, юристів ненова. Цій тематиці присвячена низка праць західноєвропейських, російських дореволюційних і російсько-радянських дослідників (досліджень українських авторів немає). Політичний арістотелізм набув висвітлення як у вузькотематичних працях, так і в широкопланових, узагальнюючих роботах, де ідеї грецького філософа займають складове місце у висвітленні певної проблеми.

До узагальнюючих робіт належать праці зарубіжних авторів — Р.Пельмана, К.Поппера, Дж.Томсона, Б.Рассела, Б.Чічеріна, Р.Віппера, М.Рейснера. Так Р.Пельман, Р.Віппер, М.Рейснер, К.Поппер в основному дотримувались антиісторичної традиції стосовно політичних поглядів Арістотеля. Його думки використовувалися дослівниками відірвано від тієї історичної ситуації, яка була в Греції у IV ст. до н.е. Вони вивчали "Політику" Стагірита абстрактно, як якусь універсальну систему, що зберігає однакове значення, яку можна застосувати до різних часів. Р.Пельман, Р.Віппер, М.Рейснер, К.Поппер ряд питань політичного вчення Арістотеля, що базувалось на давньогрецькій дійсності, однозначно модернізували до сучасності та застосували його при вивченні капіталістичного суспільства, вбачали риси буржуазного ладу вже в Стародавній Греції. І якщо політичне модернізаторство ідей Арістотеля може бути частково сприйняте, то модернізування соціально-економічних відомостей з "Політики" не є правомірним.

Інша частина зарубіжних дослідників — Б.Чічерін, Дж.Томсон, Б.Рассел високо оцінювали як політичні і філософські погляди Стагірита, так і саму постать грецького філософа. Такої ж оцінки вчення Арістотеля дотримувались і дореволюційні російські перекладачі "Політики" –М.Скворцов і С.А.Жебелєв.

У загальному огляді методології підходу до проблем власне "Політики" Арістотеля, хотілось би накреслити ряд основних моментів. У працях сучасних дослідників найбільшу дискусію викликає політичний натуралізм Арістотеля. Як відзначає Девід Кейт, сам він не пояснює власного розуміння "природа" у відношенні до людини. З одного боку, всі форми людських спільнот розвиваються з природних об'єднань від сім'ї до селища. Потім вони переходять до стадії держав і стають самодостатніми. Але згодом, вся попередня схема вступає у протиріччя, яке викликано діяльністю законодавців, які виступають рушійною силою вже „неприродних” процесів, оскільки перетворюють суспільство силою розуму. Можливо природа такого непорозуміння криється в іншому. На нашу думку, Арістотель вживає термін "природний" в іншому змісті. Він говорить, що суспільно-політичний розвиток є "природним", тому що є продовженням природних схильностей та природних прагнень, але завершення його можливо тільки шляхом прагнень законодавців. Таке рішення зокрема пропонували спочатку Ернст Баркер, а потім Фред Міллер та Тревор Саундерс.

У сучасних підходах, особливо з кола англо-американської історіографії, виділяються чотири засадничих принципи політичної філософії Арістотеля:

1) Принцип теології. Незважаючи на спроби нав'язати вченому якусь натуралістичну схему, можна помітити, що наріжним каменем його поглядів був визначальний принцип того, що природні початки не тільки не залежать від суб'єктивних прагнень, але домінують над ними. Цей принцип проявляється в тому, що природні початки людини вище, ніж вироблені за допомогою праці та розуму, чи такі, що виникли з елементами випадковості.

2) Принцип досконалості. Суть цього принципу, полягає у прагненні людини до добра та благочинності. Їхня вдача (eudaimonia) складається в удосконалюванні. При цьому, повне досягнення їхньої природної функції, Арістотель аналізує, як діяльність душі. Цей принцип він переводить і у політику. Прагнення до кращої долі індивідуума та держави повинно стимулювати політиків, які визначають, що потрібні зміни для покращення