Третій підрозділ — "Політична онтологія Арістотеля" — присвячений аналізу найважливіших і найактуальніших для сучасності погляду філософа на проблему класифікації форм правлінь, причин їх змін і стабільності, проблему права, закону і влади. Формі правління Стагірит надає вирішального і рушійного значення, яка визначає сутність законів, характер верховної влади (узурпації її чи розподіл), порядок та характер розподілу урядових посад. Визначивши три критерії оцінки форм — кількісний, якісний, майновий, Арістотель виділив із історичної дійсності шість форм правлінь: три правильні (правління на благо всіх) — монархія, аристократія, політія; три неправильні (правління на благо правлячих) — тиранія, олігархія, крайня демократія. Визначені філософом політичні форми зберігають актуальність як в сьогоднішній політичній науці, так і в державотворчій практиці. Політичні симпатії Стагірита на боці найбільш правильної форми — політії, при якій править більшість в інтересах загального блага і де переважає "середній громадянин" та "середній власник". Політія для Арістотеля є основою вчення про "змішану", ідеальну форму правління, коли поєднуються ознаки олігархії (багатства) і демократії (свободи). Він відстоює принцип демократичного обрання посадових осіб (жеребкування, почерговість), засуджує введення високого майнового цензу, оскільки він є перешкодою для незаможних громадян в обранні їх на керівні посади і є недемократичним заходом.

Із правильними формами правління Арістотель тісно пов'язує існування права, закону, розподілу верховної влади. Право у нього ототожнюється з державною справедливістю, що є регулюючою нормою політичних відносин між людьми і асоціюється з порядком у державі. Воно має природне походження, оскільки сутність права закладено у саму природу людини. У праві Арістотель поєднує етичні та юридичні норми. Надаючи перевагу першим, він виступає як політичний мораліст, оскільки вся історія Стародавньої Греції проходила під проекцією морально-етичних норм.

Політичність людини в Арістотеля проявляється у підпорядкуванні волі та прав індивіда загальнополітичним законам суспільства. Закон для Стагірита є договором між людьми, що гарантує особисті права громадян і є справедливим, якщо базується на праві та діє у правильних формах правління, особливо при політії. Верховна влада у державі повинна належати закону (конституції), тоді у ній буде порядок, який сприяє стабільному існуванню любої правильної форми правління. Головне для Стагірита є те, що закони повинні усунути будь-яку можливість для узурпації влади і збагачення посадових осіб, використовуючи при цьому державні посади. Концепція Арістотеля про владу закону була однією із провідних ідей у Середні віки, коли політичні відносини будувались на звичаєвому праві. Пізніше ця концепція стала основою європейської конституції будівлі.

Крім того, Арістотель заклав основу теорії розподілу влади, виділивши в державі три її органи — законодавчий, адміністративний, судовий, кожен з яких повинен виконувати певну свою функцію. І хоча ці політичні органи не мають у Стагірита чіткого розмежування влади, все ж таки це була перша спроба у політичній думці, та й на довгий час єдиною аж до Дж.Локка і Ш.Монтеск'є, щоб якось врегулювати і розділити дії органів правління та запобігти концентрації влади в одних руках, чи то особи, чи то органу влади.

Таким чином, Арістотель став першим мислителем, який розглянув, чітко охарактеризував і обгрунтував право і закон та разом із теорією розподілу функцій між трьома органами влади заклав основи конституційно-правової держави.

У четвертому підрозділі — "Проект ідеальної держави Арістотеля" — аналізується незакінчений проект ідеального поліса Стагірита, викладений ним у VII i VIII книгах "Політики". Всі попередні шість книг становлять преамбулу до самого проекту, хоча і в них містяться риси ідеальної держави, визначеної Арістотелем. Ідеальна держава Стагірита — це не утопія і не абстракція попередників, вона базується і відтворює ознаки наявних у давньогрецьких державах полісного типу. Це конкретне зображення досконалої організації держави із збереженням усіх її функцій, як зовнішніх, так і внутрішніх. Ідеальною політичною організацією для Арістотеля є конституційно-правовий устрій держави, що базується на "змішаній" формі правління — політії. Розробляючи внутрішні особливості ідеальної держави. Арістотель важливого значення надавав навчально-виховному процесу. Розмірковуючи над вирішенням цієї проблеми, Стагірит став першим теоретиком педагогічної науки, який здійснив розгляд навчально-виховного процесу від нижчих його ланок до вищих, структура якого не зазнала суттєвих змін і по-сьогодні. Однак у зв'язку із незакінченістю "Політики" детальний розгляд вищої освіти юнаків відсутній.

Підсумовуючи зазначимо, що хоча проект Арістотеля і носить реальні ознаки і можливості втілення його в життя, все ж таки проект не відповідав потребам часу, оскільки ґрунтувався на відживаючому полісному типі держави з характерними для нього ознаками автаркії, замкнутості і відчуженості. Однак не дивлячись на це, найбільшу цінність для нас становить загальнодержавна політико-правова теорія Арістотеля, постулати якої викладено у перших шести книгах "Політики".

Третій розділ "Політичний арістотелізм в Античності та Середньо-віччі", що складається з двох підрозділів, присвячений дослід-женню впливу політико-правових ідей Арістотеля на становлення і розвиток європейської політичної думки у вказаний період.

У першому підрозділі — "Історія "Політики" Арістотеля й проблема походження держави" — розглядається історична доля "Політики" після смерті автора та історія впливу ідеї Арістотеля про природне трактування походження й