Перший внесок у збереженні і розповсюдженні праць Арістотеля зробили його спадкоємці по Лікею — Теофраст і Дікеарх. В І ст. до н.е. рукописи Арістотеля були привезені Суллою в Рим, де вони стали відомими широким колам освічених людей. Останню лепту в Античності у розпов-сюдження праць Стагірита вніс Андронік Родоський в кінці І ст. до н.е., який видав твори філософа.

Що ж стосується первинної проблеми політичної науки як походження і становлення держави, то її Полібій і Ціцерон, а за останнім і римські юристи І-ІІ ст. н.е. вирішували, дотримуючись ідеї Стагірита, про природне, вроджене намагання людей до співжиття у колективі собі подібних. Крім цього, Полібій дотримується визначеного Арістотелем впливу географічного середовища на побут і звичаї громадян, а відтак і характер держави. Для Ціцерона це ж людське об'єднання, як і у Стагірита, уособлює два аспекти — політичний і суспільний та проходить той же природний шлях становлення — сім'я, поселення, держава. Римський філософ підтримує думку Арістотеля про раба-автомата, як засобу досягнення економічного благоустрою громадян.

Отже, природне вирішення Арістотелем походження держави і суспільства знайшло підтримку в античній політичній теорії і вплинуло на її розвиток.

Ідея Стагірита про ідеальну державу знайшла відображення у християнстві. Але якщо Арістотель проектував теорію земної ідеальної держави, де б громадяни жили щасливо, то християнські ідеологи збудували саме "небесну", потойбічну ідеальну державу, в яку можна буде потрапити після смерті людини-праведника.

У період Раннього Середньовіччя політична концепція Арістотеля у складі всього його наукового доробку була сприйнята спочатку сирійцями, а з середини VII ст. і поступово арабо-мусульманським світом, який зберіг античну спадщину і "передав" її Заходу.

Значний поворот у вивченні праць Стагірита наступає в ХІІІ ст. після перекладів на латинську мову його трактатів. "Політика" була перекладена у 1260 р. домініканським монахом Вільгельмом фон Мербеке. Однак, арісто-телізм, завдяки зусиллям Фоми Аквінського по його теологізації, став складовою частиною християнської ідеології (томізм). Фома, а відтак і католицизм, визнає розроблену Арістотелем ідею природного походження і становлення держави, але до природності Аквінат додає силу божественного початку. Бог створив природу, а з неї утворилась держава, тому остання і має божественне походження. Фома сприймає і схему Арістотеля про становлення держави, від нижчих форм об'єднання до вищого.

Поряд із християнсько-томістичною концепцією походження і становлення держави і суспільства починає відроджуватись, у руслі ренесанс-ної науки античний, природний погляд на державу. Починаючи з Данте Алігері і Марсилія Падуанського у політичній думці Відродження переважав інтерес до "Політики" Арістотеля, наслідком чого став новий переклад цього трактату з грецького рукопису на латинську мову, здійснений у 1438 р. гуманістом Леонардо Бруні Аретіно. Ідея Арістотеля про природне походження й становлення держави і суспільства була підтримана і запозичена як гуманістичною ідеологією, так і Н.Макіавеллі та Ж.Боденом. Свої погляди вони обгрунтовували, як і Стагірит, природним потягом людини до політичного співжиття, а становлення держави, як політичного організму, справу рук людей.

Результатом актуалізації інтересу до політичної концепції Арістотеля стало одночасне існування двох трактувань спадщини грецького філософа — християнсько-томістичного і об'єктивно-гуманістичного. Це особливо проя-ви-лось в існуванні як божественного, так і природного поглядів на проблему походження держави й суспільства.

У другому підрозділі — "Політичний арістотелізм і проблеми форм правлінь, права і влади" — простежується вплив ідей Арістотеля з питань класифікації форм правлінь і визначення кращої, сутності права і влади в античній і середньовічній політико-правовій думці.

Класичний поділ Арістотелем форм правлінь на шість форм, які об'єднані у дві групи — правильні і неправильні — знайшов підтримку як в античних (Полібія, Ціцерона), так і середньовічних політичних вчених (Ф.Аквінського, М.Падуанського, Л.Бруні, Н.Макіавеллі). Теоретичний роз-ви-ток проблеми права в Античності (особливо у римських юристів) та Середньовіччі не виходить за межі розробок Стагірита про природність і справедливість права, що регулює відносини між людьми і яке проявляється у верховенстві закону в житті громадян. Що ж стосується проблеми влади в державі у трактуванні Арістотеля (три органи влади і розподіл функцій), то вона не знаходить підтримки в пізньоантичній та середньовічній як теорії, так і практиці, що було зумовлено неподільним пануванням монархічного елементу як у християнській ідеології (вся влада від Бога), так і в миру (князівська влада). Така ситуація є регресивною у теорії політичних ідей у порівнянні із Стагіритом. Однак під впливом ідей Арістотеля у період Відродження, починаючи з Марсилія Падуанського, який, наслідуючи грецького філософа, обгрунтував право народу на законодавчу владу, починає зароджуватись новий погляд на проблему влади, що завершується творчістю Ш.Монтеск'є.

У четвертому розділі "Політична концепція Арістотеля і європейська політична думка у Новий час", що складається з двох підрозділів, розглядається вплив “Політики” Стагірита на розвиток європейської політичної думки в ХVІІ — 30-х роках ХІХст.

У першому підрозділі — "Арістотелівська проблема походження та становлення держави і суспільства у Новий час" досліджується висхідний процес трансформації ідеї Стагірита про природне походження держави і суспільства у концептуально нову теорію суспільного договору, що базува-лась на арістотелівській ідеї природних прав людини та природному потягу людей до співжиття у суспільстві. Однак, якщо теорія природного походження держави Арістотеля втрачає актуальності в європейській полі-тичній думці XVII - початку ХІХ ст. і замінюється договірною концепцією, то його схема становлення держави від нижчих до вищих форм об'єднань людей залишається і надалі актуальною і навіть по-сьогодні в теорії