Зазнав критики і краху в Новий період (окрім Дж.Локка і Ш.Монтеск'є) позитивний погляд Арістотеля на проблему рабства у державі. У той же час знайшла підтримку й розвиток у Ш.Монтеск'є започаткована Стагіритом теорія впливу географічного середовища на характер людей, зміст законів та саму державу. Прогресивна арістотелівська ідея несправедливості війни і блаженності миру, що дає можливість створити щасливе життя громадянам, була підтримана Ж.-Ж.Руссо, І.Кантом і молодим І.Фіхте та проявилась в їх теорії вічного миру. Такий мир був проголошений як ідеал, до якого люди повинні намагатись.

Таким чином, у вік Раціоналізму й Просвітництва арістотелівська теорія природного походження держави і суспільства втрачає позиції в політичній думці, хоча залишається дієвою його схема становлення держави, яка є складовою частиною теорії суспільного договору.

У другому підрозділі — "Арістотелівські проблеми форм правлінь, права і влади у новий час" — розглядається ідейний зв'язок політико-правових теорій Нового часу з поглядами Стагірита з питань класифікації державних форм правлінь, права і влади. Так, при визначенні форми правління в державі політичні мислителі XVII - XVIII ст. користувались і наслідували у повній мірі (Ж.-Ж.Руссо, К.Гельвецій, І.Кант) або частково (Т.Гоббс, Дж.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах) термінологію з класифікації Арістотеля, визнаючи тим самим її багатогранність. І лише Г.Гегель обминає стагіритове розмаїття політичних форм, симпатизуючи лише одній монархії та її конституційному різновиду.

Погляди на проблему сутності і ролі права у державі в представників європейської політичної думки Нового періоду, починаючи з Г.Гроція і закінчуючи Г.Гегелем, зорієнтовані у руслі ідей Арістотеля, визнаючи природність походження права, яке є справедливою і регулюючою нормою міжлюдських стосунків, що проявляється у пануванні політичного закону над хаосом почуттів і бажань індивідів. Детального розвитку і завершеного вигляду у політико-правовій концепції Г.Гегеля набула арістотелівська ідея конституційно-правої держави та громадянського суспільства. Однак, якщо у грецького філософа ці два поняття єдині, існують одне в одному, то для німецького філософа поняття держави та громадянського суспільства є розділені, відокремлені одне від одного. Ідеалом повинно бути арістотелівське бачення проблеми, коли держава уособлює одночасно і постулати громадянського суспільства.

У Новий період у європейській політичній думці набула підтримки, широкого розгляду і подальшої конкретизації ідея Арістотеля про існування в правильній державі трьох органів влади з обов'язковим розподілом функцій між ними. Частково поновлена більш ніж через півтора тисячоліття Дж.Локком (два органи влади) ідея грецького філософа знайшла свого завершеного і чіткого вигляду в Ш.Монтеск'є у теорії розподілу влади.

Отже, ряд проблем державознавства, поставлених у свій час Стагіритом знайшли схвалення у мислителів Нового часу і які спонукали їх до пошуків і розробок нових теоретичних концепцій в європейській політичній думці XVII - початку ХІХ ст. Це проявилось у відмиранні арістотелівської ідеї природ-ного походження держави і заміни її теорією суспільного договору. Анахро-нізмом у Новий час стають і погляди грецького філософа на економічну зумовленість рабства у державі.

У висновках підбито основні положення дослідження. Особливість "Політики" Арістотеля полягає у тому, що в ній реальні шляхи державотворення, підґрунтям яких є історична дійсність, явно переважають над утопічними, на відміну від проектів попередників. Шлях до кращої державності полягає, за Стагіритом, через область пізнання і вдосконалення того, що існує в дійсності. Тому "Політика" є цінним джерелом, як для вивчення політичних поглядів самого Арістотеля, так і для дослідження давньогрецької історії, а розроблена ним дедуктивна методика вивчення політичних процесів залишається дієздатною і по-сьогодні. В результаті дослідження зроблено наступні узагальнення:

1. Теорія Арістотеля — творчий розвиток ідей давньогрецьких вчених-філософів, щодо держави. Це проявляється зокрема у тому, що дослідження концепції поліса, як типу державного утворення в Європі, практично неможливе без використання праць Арістотеля.

2. Етична природа держави в нього не тільки домінує, але й повністю перекриває політичну і правову природу. Реальна мета існування держави повинна включати в себе і моральне зростання громадян, бо держава має бути об'єднанням людей, які живуть разом для досягнення кращого життя. Це є "ідея" або суть держави; ці визначення привели Арістотеля до переконання, що держава є "самодостатньою", тобто вона сама по собі здатна забезпечити всі умови, за яких можливий її подальший розвиток.

3. Закон, структура держави, держава і форма правління мають тенденцію до єднання. В даному випадку можна зробити висновок, що саме Стагірит визначив головну тенденцію грецького поліса до демократії.

4. В якості головного державотворчого принципу автор "Політики" вважав верховенство закону як ознаку доброї держави, а не тільки як неприємну необхідність. Різке розмежування природного і умовного, яке Сократ і Платон запровадили, виходячи з позицій крайнього інтелектуалізму і раціоналізму, було, таким чином, знешкоджене Арістотелем. У добрій державі розум політика не можна відривати від розуму, що втілений у законах і звичаях суспільства, яким керує політик. Важливим досягненням політичної концепції Арістотеля є концепція про реальність діянь вченого-політика.

5. Економічна структура не розглядається як складова державного устрою, але часто саме вона справляє вирішальний вплив на визначення конкретного політичного устрою. Метод, згідно з яким здійснюється правління, залежить частково від комбінації економічних факторів, а також від того, яким чином ці фактори взаємодіють один з одним. Нарешті, деякі економічні фактори породжують переважно неправову державу, деякі — правову державу.

6. Він вперше чітко виділяє три гілки влади, які існують у певній формі за будь-якого правління. Перша — це ради, що приймають остаточні рішення держави в таких питаннях, як оголошення війни і миру, укладання угод, контроль рахунків