Пострадянські форми суспільних змін

Для того, щоб осягнути соціально-політичні зрушення в Україні першої половини 90-х років, варто пильніше вдивитись у такі трансісторичні соціальні форми, як «цех» і «фратрія».

Про те, що за роки радянської влади людина докорiнно змiнилася, подейкували ще за часів так званого «застою». Та ось минуло не так багато лiт, i з початком «перебудови» вона стала змiнюватися знову... до невпiзнанностi. У дзеркалi ж яких соцiальних конфiгурацiй можна якнайкраще розгледiти її нинiшнiй образ? Стало звичним твердити, що цей образ надзвичайно невиразний, оскiльки, мовляв, розсiяне, неструктуроване саме посткомунiстичне суспiльство. Це здається правильним лише тому, що у нас i надалi описують масу в категорiях «клас», «прошарок», «професiйна група» тощо, не помiчаючи, що ця категорiальна мережа зовсiм не охоплює реальної людини-iндивiда у його зв’язках iз соцiальним цiлим. Для того, щоб усвiдомити, що насправдi сучасне суспiльство цiлком структуроване, треба спостерiгати масштабнiше. Тому, аналізуючи посткомуністичні трансформації, ми використовуватимемо поняття цех і фратрія — як певні універсальні типи структурної організації суспільства. Це дозволяє передбачати процеси подальшої взаємодiї iндивiдiв i груп на рівні «мiкрофiзики влади» (М.Фуко), своєрідної мікрополітики. Насамперед це стосується того глибинного соцiального простору, де вiдбувається дiлова кооперацiя людей i — вiдповiдно — формуються умови їхньої мобiльностi, реалiзуються їхнi життєвi iнтереси i претензiї на життєвий успiх.

§1. Людина корпоративна

Будь-який суспiльний iнститут як спосiб пiдтримки суспiльних вiдносин являє собою лише певний порядок, набiр приписiв i норм, якi мають бути реалізованi групою визначених для цього людей. Проте в обмiн на практичну дiяльнiсть iнститут може запропонувати своїм агентам лише знеособлену систему заохочень i не зайнятi нiким конкретно сходинки на iєрархiчнiй драбинi. Для того ж, щоб в iєрархiчну матрицю була вписана та чи та група, остання спершу повинна розподiлити мiж своїми членами пропонованi iнститутом блага i мiсця в iєрархiї. Своєю чергою, для того, щоб суб’єктивнi iнтереси членiв iнституцiональної групи щоразу реально збiгалися з iнтересами пiдтримання суспiльних вiдносин i при цьому зберiгався iнтерес iнституту, група мусить самозорганiзуватися i, дiючи в рамках iнституцiйних правил і норм, створити мiкрополiтичне середовище. Таке середовище може бути украй жорстоким (скажiмо, середовище, що формується поза статутними стосунками у вiйську). Його можуть достатньо не усвiдомлювати власнi агенти, але воно iснує завжди. Без супровiдних мiкрополiтик не може здiйснюватися жодна суспiльна практика, жоден соцiальний обмiн.

Кожен iндивiд, залучений до практичного дiла, не вiльний вiд вготованого йому дiлового оточення, хоч-не-хоч втягується в мiкрополiтичнi iгри. Вiд того, наскiльки правильно вiн поводитиметься зi своїми начальниками, пiдлеглими, колеґами, дiловими партнерами тощо, залежить розмiр винагороди, мiсце в iєрархiї. Цiєю поведiнкою визначається i робочий клімат iндивiда, i ступiнь його особистої свободи чи залежностi. Характер стосункiв у дiловому колi дуже рiзноманiтний: накази, режим взаємних обов’язкiв, солiдарнiсть тощо. Застосування цих тактик (комунікативних дій) складає буднi мiкрополiтики. Стратегiя ж її полягає в iншому. А саме в тому, щоб створити оптимальний для даного колективу працiвникiв режим взаємодiї з iнститутом, у рамках якого вiн склався.

Постiйну дiлову групу, внутрiшнi стосунки в якiй мають мiкрополiтичний характер, можна назвати корпорацiєю. Це слово виразно вiдтворює «пластику» описаного типу взаємодiї. На мiкрофiзичному рiвнi соцiум являє собою складну кристалiчну решiтку взаємочинних корпоративних об’єднань. Суспiльство як сукупнiсть первiсних соціальних груп та інститутів є насамперед процес i результат взаємодiї сотень тисяч корпорацiй.

Лише будучи втягнутим у корпоративнi взаємодiї, iндивiд потрапляє на перетин лiнiй панування—пiдлеглiсть i лiнiй соцiально-економiчного будiвництва. Тут владнi iмпульси, соціальні технологiї, iдеологiчнi ансамблi, етно-культурнi звичаї, поєднуючись, створюють центри влади, навколо яких зав’язуються всi можливi форми владних відносин, або, висловлюючись сучасною мовою, — дискурсивнi практики. Корпорацiя — це i взаєморозташування iндивiдiв навколо цих центрів, засiб капiляризацiї вiдносин панування. Людина мешкає в родинi, у тому чи тому етно-культурному середовищi, може бути членом конфесiйної мiкрогромади, пiдданцем полiтичного режиму, перебуваючи i дiючи у перспективах власностi i влади. Але живе вона тiльки у своїй корпорацiї. Тут iндивiд пiд впливом мiкрополiтичної механiки реально втягується у владнi вiдносини. I тут йому прищеплюють уявлення про культуру взагалi, етнiчну зокрема. Знаходячись біля вогнища влади, вiн сприймає як належне (або вiдкидає) той чи той ансамбль суспiльних цiнностей, пристосованих корпоративним досвiдом його дiлового оточення для власних потреб. При цьому мiкрополiтики вiдкривають iндивiдам i групам канали соцiальної мобiльностi.

Корпорацiя не єдина можлива мiкрофiзична форма розподілу влади між людьми. Однак людина залишається корпоративною, переважно мiкрополiтичною. Iнша рiч, який тип корпорацiї є панiвним за того чи того соцiального устрою i, зокрема, у теперiшньому посткомунiстичному свiтi?

§2. Радянський цех

Ми живемо на руїнах радянського устрою i прямуємо до корпоративного ладу, що його комунiстичним уже нiяк не назвеш. Радянська людина вимирає у «непiдходящих» для цього умовах. Вiдтворити її наново навряд чи вдасться, так само як i вiдновити звичайний для неї (i такий, що створювали вiдповiдно до неї) соцiальний лад 1. Проте, щоб осягнути метаморфози корпоративних вiдносин нашого теперiшнього суспiльства, без побiжного опису основних рис комунiстичної дiлової кооперацiї не обiйтися. Надалi називатимемо її цеховою.

Свого часу iталiйська мiська комуна показала приклад полiтичної самоорганiзацiї особисто вiльних громадян, що постала iз професiйної кооперацiї. Як i в тi далекi часи, коли iснували мiста-комуни, за радянського комунiзму (навiть значно бiльшою мiрою) корпоративнi мiкрополiтики груп людей, якi на власний розсуд не розпоряджалися виробництвом, робилися основою всього суспiльного життя.

Комунiстичний