соціокультурні структури пізнього, соціального капіталізму (в його неоліберальних, соціал-демократичних, соціальноорієнтованих та інших версіях ) не пристосовані до постмодерних екзістенціональних потреб сучасної людини. Ця людина вже не є конкурентноспроможним homo economicus, якого турбувало лише одне право – право рівних можливостей у вільній конкуренції. Це також не є людина, яка занепокоєна лише правом соціального захисту. Це суверенний індивід, який зацікавлений у надзвичайно широкому спектрі різноманітних прав і свобод, що гарантують йому той спосіб самореалізації, який він сам обирає, а не той, який йому нав’язує формалізований і стандартизований соціум. Тому в останні 25-30 років демократичні ідеї починають здобувати нову інтерпретацію, розпочинається обґрунтування базових цінностей наступного, третього покоління демократич-них ідеологій.
Можна виділити декілька напрямів розвитку демократичних ідей третього покоління: а) громадянська демократія; б) комунітарний підхід; в) деліберативна (дискурсивна) демократія; г) консенсусна демократія.
В першому випадку базовими демократичними цінностями проголошуються недоторканість прав і свобод громадянина, умови, за яких всі члени суспільства мають чітко визначені громадянські, політичні і соціальні права, які постійно розширюються і є надійно захищеними. Центр ідеологічного дискурсу зміщується у площину визначення обсягу, характеру прав і свобод, механізмів їх ефективного забезпечення.
Комунітарний підхід спрямований на участь у політичному процесі комун, спільнот, які відстоюють власні цінності та традиції.
Дискурсивна демократія наполягає на тому, щоб політичні і всі інші управлінські рішення приймались шляхом максимально широкого й вільного обміну думками, на підставі демократичного дискурсу.
Консенсусна демократія, як позначено у проекті Концепції реформування політичної системи, – це засіб подолання політичних і соціальних конфліктів, інтегрування соціальних груп, партій, громадських організацій для досягнення соціальної, громадянської злагоди.
Загальний знаменник цих та інших нових демократичних інтерпретацій соціальної реальності полягає в тому, що вони повертаються до індивіда, але іншого індивіда, ніж той, який звільнявся від пут і обмежень феодально-ієрархічного сус-пільства. Фактично спрацьовує гегелівська тріада: штірнерівського егоїстичного “єдиного” знімає ортегівська “людина-маса”, яку, у свою чергу, знімає хабермасівська “комунікативна персона”. Демократичні ідеології у третьому поколінні повертаються до індивіда, але це вже не одномірний індивід, а багатомірна, суверенна особистість, здатна до самоідентифікації та самовизначення.
Як не дивно, паростки третього покоління демократичних ідеологій проглядаються й в Україні, хоча їх досить важко розгледіти за еклектичним ідеологічним сумбуром, забарвленим турботою про елементарне виживання й ностальгією за барачним соціалізмом. Проглядаються й становлення певних інституційних структур дискурсивної, консенсусної демократії, як-то: Політична рада при Президентові, Громадська рада експертів при Президентові, відповідні структури в регіонах, які дають можливість вільного обміну думками, забезпечують різним політичним і соціальним спільнотам право висловитись і право бути почутими.
Адже Україна при всіх своїх пострадянських, перехідних особливостях і проб-лемах не є відділеною від загальноцивілізаційних тенденцій, якими ознаменований початок нового століття, а саме: демасифікація суспільного життя; дестандартизація духовної сфери; наростання різноманітності в усіх соціумних вимірах; автономізація особистості; швидке поширення інформаційних і телекомунікаційних технологій; перенос конфліктогенних напруженостей з соціально-класових стосунків у сферу культурних, демографічних, гендерних та інших відносин тощо.
Таким чином, не треба перетворювати ідеологічний простір України на поле змагання вчорашнього класичного соціал-демократизму з позавчорашнім класичним лібералізмом, відстоювати схеми ідеологічної боротьби, які залишились у ХХ столітті. Краще намагатися рухатись у річищі соціокультурних процесів, які визначатимуть життя суспільства і людини в новому цивілізаційному вимірі.