Ратифікація Маастрихтського договору вивела Європейське співтова-риство на рівень політичної інтеграції. Країни-члени стали на шлях об'єд-нання зусиль у реалізації спільної зовнішньої політики й політики безпеки; європейського громадянства; гармонізації юридичних і політичних порядків країн-членів у просторі без кордонів. Маастрихтський договір сприяв якіс-ному прогресові євроінтеграції, спрямовуючи динаміку Співтовариства по шляху розбудови Економічного й валютного союзу, введення єдиної валют-ної одиниці, а також посилення соціально-економічного згуртування. Функ-ціонування Співтовариства стало водночас більш ефективним і більш демо-кратичним у соціально-економічній сфері, однак, у політичному секторі до-мінують міжурядові структури. Амстердамський договір наблизив Євросоюз до громадян, посилив відкритість і демократичність його інституціональної системи, надав його політиці культурний і соціальний виміри.
Стратегія розвитку ЄС у 90-ті роки виходила з таких факторів:*
зміна геополітичного ландшафту в Центральній і Східній Європі, яка відбулася на межі 80-х - 90-х років, не лише вимагає подальшо-го зміцнення ролі ЄС, але й відкриває нові перспективи в розвитку європейської інтеграції й реформування його інституціональної сис-теми;*
необхідність подальшої консолідації європейських держав диктуєть-ся глобалізацією світової економіки; формуванням постіндустріальної економіки, базованої на знаннях; загостренням кардинальних проблем, які стоять перед людством; задачами зміцнення світового правопорядку, врегулювання військових конфліктів у гарячих точ-ках тощо.
У 90-ті роки Євросоюз започаткував і реалізує масштабні проекти, спря-мовані на подальше поглиблення і розширення європейської інтеграції: бу-дівництво Економічного і валютного союзу, введеная єдиної європейської валюти; створення Європейського простору свободи, безпеки, законності; формування єдиного "Європейського науково-дослідницького простору"; інституціональну реформу і будівництво політичного союзу; розвиток "євро-пейської оборонної ідентичності"; майбутнє розширення на Схід, яке має створити нові умови для прискореного економічного зростання й створення нових робочих місць.
VIII УКРАЇНА І ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
§ 1. Україна на шляху європейської інтеграції
Розвиток відносин між Україною і ЄС
У 90-ті роки викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір від-криває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країна-ми континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального про-гресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспро-можності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детер-мінує модернізацію правового поля української держави, демократизацію її політичної й інституціональної систем. Співробітництво з ЄС сприятиме на-ближенню соціальних умов України до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення. У культурно-цивілізаційно-му аспекті євроінтеграція - це шлях до активізації взаємообміну між укра-їнською й західноєвропейською гуманістичною культурами, одночасне ста-новлення України як інтегрованої частини глобального суспільства, так і на-ціональної держави. Нарешті, членство в ЄС гарантує зміцнення національ-ної безпеки України, захист її від агресії і територіальних претензій.
Водночас, у процесі зближення України з ЄС неминуче діятимуть і нега-тивні фактори свроінтеграції. Серед них: неспроможність нести фінансовий тягар внесків до ЄС; зростання конкуренції з боку фірм країн-членів ЄС у процесі лібералізації і збільшення відкритості національної економіки, що супроводжуватиметься ліквідацією неконкурентоспроможних підприємств із негативними соціальними наслідками. Однак, потенційні переваги євро-пейської інтеграції суттєво перевищують можливі втрати і ризики, що було переконливо доведено досвідом усіх європейських країн, які обрали цей шлях. Можливою альтернативою європейській інтеграції є перетворення України на економічно нерозвинену, політичне нестабільну, ізольовану від загальноєвропейських процесів країну-аутсайдера. Необхідність модерніза-ції і радикального реформування України збігається з її євроінтеграційними прагненнями.
"Повернення до Європи" було проголошено ключовим напрямком полі-тики України від початків унезалежнення. Уже у Постанові Верховної Ради УРСР під 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин" Уряду було доручено "спрямува-ти зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загаль-ноєвропейському процесі та європейських структурах". У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями зовнішньої політи-ки України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членст-во України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабіль-них відносин з Європейськими співтовариствами Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".
Бажання України стати повноправним членом ЄС було висловлено Пре-зидентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994 р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Дату підписання УПС можна умовно вважати завершенням початко-вого етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбу-лося визнання незалежної української держави з боку ЄС і країн-членів. Роз-виток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюс-селя щодо набуття Україною без'ядерного статусу. ЄС ставив головною умовою розвитку співробітництва й підписання УПС виведення з України ядерної зброї і приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гострими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакто-рів. Укладення в Москві в січні 1994 р. Угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання УПС і розширення співробітництва між Києвом і Брюсселем.
Чинником формування політики ЄС щодо України в першій половині 90-х років залишалось її бачення Брюсселем у контексті відносин ЄС із Росі-єю. Так, Спільна позиція ЄС щодо України, ухвалена на базі УПС 28 листо-пада 1994 р., наголошувала на значенні для ЄС України як великої євро-пейської індустріальної держави,