виражає волю тих , хто за ним стоїть ) ; за ставленням до противників лідери бувають угодовцями , що прагнуть до пом’якшення конфлікту і пошуку компромісних рішень , а також фанатиками , котрі намагаються навмисне загострити конфлікт і знищити противника будь-що ; за способом оцінки дійсності виділяють “ чисті “ типи відкритого лідера та лідера - догматика .
Допускаються й інші критерії класифікації політичних лідерів. Зокрема, можлива і необхідна типологія за рівнем лідерства: загальнонаціональні лідери, лідери регіональних, локальних спільностей різного масштабу .
Можливий підхід до лідерства на рівні різних політичних інститутів - “ перших осіб “ тих чи інших партій , суспільно- політичних організацій та рухів.
Ж.Блондель запропонував два виміри політики лідерів на підставі того, чи прагнуть вони змінити або зберегти існуюче становище і які масштаби проблем, котрі їм доводиться розв’язувати. Взаємозалежність цих двох вимірів дає змогу виявити типи впливу лідерів на суспільство.
Перший вимір Другий вимір
Сфери діяльності
широка помірна вузька
Збереження існуючого “рятівники“ “заспокоюючі” менеджери
становища Черчиль, де Голь ( Ейзенхауер )
Помірні зміни патерналісти, популісти “переглядачі” “поліпшувачі”
( Бісмарк, Сталін) (Рейган, Тетчер)
Широкомасштабні ідеологи “реформісти” “новатори”
зміни ( Мао, Гітлер ) (Рузвельт)
Цікавий тип лідерства описав Б. Рассел, зокрема на прикладі Кромвеля ,Леніна та Гітлера . Він зазначає, що “ Кромвель і Ленін були людьми глибоких релігійних за характером переконань, які вірили в те , що є обраними виконавцями надлюдського замислу. Таким чином їх власні спонукання здавались їм виправданими, і вони мало піклувалися про ті блага , що дає влада .Наполеон , на відміну від них, - яскравий приклад солдата удачі. Революція влаштовувала його, оскільки вона забезпечила його власний шанс, в інших відношеннях він був байдужий до революції . Його успіх прийшов не стільки завдяки його визначним якостям особистоств , скільки завдяки првктичним навичкам в військовій справі . Саме розум Наполеона , а не його психологія, дали йому силу для того , щоб одержати перемогу там , де інші зазнавали поразку. Зважаючи на все це тип Гітлера схожий з типом Кромвеля і Леніна , а тип Муссоліні - з Наполеоном.
Політичний досвід розділяє лідерів за методами здійснення влади як демократів і диктаторів. Останній тип лідерства властивий авторитарним режимам. Як зазначав Р. Міхельс, диктоторство вождів випливає не тільки з ганебної жадоби панування і дикого свавілля , а й дуже часто зі щирої впевненості в значимість власного " я " для суспільства . Що представляє собою цей тип , можна побачити на прикладі Й. Сталіна . Поширювалися міфи про його виняткову силу волі , стійкість , рішучість та " геніальність " . Насправді він був надзвичайно нерішучим , дуже часто не знав , як бути і що робити . Така ж пристрасть до влади і честолюбство , бажання будь-якою ціною бути об'єктом уваги, досягти слави і викликати захоплення юрби була властива й іншим диктаторам , зокрема Гітлеру . До речі , не завадить знати , що Гітлер страждав на короткозорість . Тексти його промов друкувалися на машинці великими літерами , і виходив Гітлер до народу без окулярів , роблячі вигляд абсолютно здорової людини .
Дія демократичного лідера не виходить за межі закону, насамперед конституції . А це передбачає , що він є носієм виконавчої влади ( головою уряду , президентом ) . Однією з ознак демократії є можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади недостойного лідера .
Істотне значення має поділ лідерів на реформаторів і революціонерів . Це , насамперед , відмінності в питаннях тактики . Для реформаторів типовим є прагнення до мирної тактики поступових змін , в основному щляхом переконання . Революціонери дотримуються екстремістської тактики , що включає насильство . Хоча для досягнення окремих цілей революціонери за певних умов беруть на озброєння тактичні прийоми реформаторів. Своєю чергою реформатори стикаються з тим, що їхня ненасильницька конфронтація викликає тактику насильства з боку прихильників існуючих порядків.
Різниця між лідерами - реформаторами і лідерами - революціонерами більшою мірою виявляється в розумінні й оцінці ситуації . Як зазначає Р. Такер , реформатор відстоює ьазовий міф політичного суспільства , його ідеальну модель культури . Відхилення практики в деяких сферах життя від моделі - це ситуація , яку можна і потрібно виправити . Революціонер, визначаючи колективну ситуацію , вважає , що вона ганебна , виправити її неможливо . Єдиний вихід - фундаментальна перебудова суспільства .
Завдяки авторитету й особистому впливу політичний лідер відіграє визначальну роль у здійсненні влади над організацією , до якої він належить і яку очолює . Функціонально він покликаний формувати політичний курс , стратегію і тактику . Його діяльність здійснюється на трьох взаємопов'язаних рівнях : перший - здійснення функції оцінки ( від лідерів чекають авторитетної , мудрої та своєчасної оцінки групових ситуацій ) , другий - вироблення лінії поведінки ( визначення від імені групи напряму її дій з метою розв'язання проблеми ) , третій - виконання мобілізуючих функцій ( лідер повинен домагатися підтримки всієї групи або її більшості в оцінці ситуації і реалізації наміченого плану ).
Лідер - обов'язково особистість , продукт " природного відбору " . В зв'язку з цим слід розрізняти поняття " лідер " і " керівник