" . Політичний керівник також визначає мету політики і засоби її досягнення, домагається реалізації певної стратегії і тактики . Проте робить це тому , що призначений або вибраний на керівну посаду . Звичайно , він може бути при цьому справжнім лідером - це найкращій варіант. Але можлива і відсутність у політичного керівника , як в особи , якостей лідера . І ще одне : якщо керівник призначається , то лідер висувається стихійно .
Серед усіх атрибутивних якостей політичного лідера на перше місце можна поставити харизматичні якості : говорити, спілкуватись з людьми . Базовими для лідера є також якості організаторські . Перше з організаторських якостей - це вміння створювати свою команду . Третьою важливою якістю політика , без якої не відбудеться лідер - аккумуляційність , тобто вміння накопичувати , обдумувати і виражати інтереси людей .
Три вирішальні і обов' язкові якості для лідера визначав М. Вебер . Це - пристрасть , почуття відповідальності , окомір . Пристрасть у розумінні орієнтації на сутність " справи " , пристрастну самовідданість їй . Проте однієї тільки пристрасті недостатньо . Відповідальність за справу повинна бути провідною зіркою його діяльності . А для цього потрібен окомір , здатність внутрішньо зібрано і спокійно піддаватися впливові реальностей . Відсутність дистанції і тільки такої - один із смертних гріхів усякого політика .
Взагалі , лідер повинен бути наділений багатьма визначальними рисами . Зокрема він повинен вміти зрозуміти , ліквідувати , а ще краще, не допустити політичного конфлікту . Лідер повинен мати здібність відчувати політичний час , адже вважається , що лідер , який іде на компроміс раніше ніж треба , втрачає авторитет , а лідер, який іде на компроміс пізніше ніж треба , втрачає ініціативу.
Певна річ , серйозний політичний лідер повинен мати власну політичну програму втілення якої у життя стане альфою і омегою його власної політичної лінії . Процес реалізації цієї програми багато в чому залежить від уміння особистості доповнити формальне лідерство ( яке пов'язане з встановленими для " першої особи " правилами і функціональними відносинами ) з лідерством неформальним ( воно виникає на основі особистістих взаємовідносин у даній групі ) . У іншому випадку , якшо формальне лідерство вступає в конфлікт з лідерством неформальним , то проблема реалізації політичної програми матиме низький процент ймовірності і слабку перспективу .
Формування морально й інтелектуально розвиненої особистості сьогодні - це високоякісна демократія і цивілізована державна політика завтра. Справді вільною і справді незалежною Україна може стати лише за умов становлення і зміцнення у суспільстві стійкої , життєздатної традиції цілеспрямованого виховання у людини почуття власної духовної гідності - воно не просто забезпечує їй імунітет проти " вуличного плюралізму ", а є найпершою й основною аксіомою правосвідомості і політичної культури особистості , включаючи й особистість політичного лідера . Ця традиція , а ми є свідками перших її паростків , і започатковує перехід від авторитарного лідерства ( яке передбачає одноосібний спрямовуючий вплив ) до демократичного лідерства ( яке залучає людей до спільного управління суспільними справами ), а якщо ширше - то і до формування розвинутого демократичного менталітету українського народу .