Свобода асоціації передбачає свободу як формального, так і неформального об'єднання. Адже ні статті 36-37 Конституції України [1], ні ст. 11 Європейської конвенції з прав людини, ні інші нормативні положення, які визначають обсяг і зміст цієї свободи, не обмежують її шляхом висунення вимоги про попередню реєстрацію. Вони і не можуть висувати таку вимогу.

По-перше, діяльність незареєстрованого об'єднання сама по собі не створює загрози ні інтересам національної або громадської безпеки, ні інтересам запобігання заворушенням і злочинам, ні інтересам захисту здоров’я або моралі чи захисту прав і свобод інших людей.

По-друге, вимога щодо обов'язкової реєстрації об'єднання як умови його законної діяльності рівнозначна вимозі обов'язкової реєстрації як умови здійснення будь-якого іншого права людини і громадянина.

По-третє, у ст. 11 Європейської конвенції з прав людини свобода асоціації і свобода мирних зборів розглядаються як права, на які повинні поширюватися однакові обмеження. Водночас, ст. 39 Конституції України [1] вимагає не реєстрації в органах виконавчої влади або органах місцевого самоврядування, а лише сповіщення їх про намір провести мирні збори.

Згідно ж із Законом України «Про об'єднання громадян» [34], їхня легалізація (офіційне визнання) є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. При цьому за реєстрацію стягується збір, розмір якого є вельми значним.

Законом України «Про об'єднання громадян» [34] передбачено, що не підлягають легалізації об'єднання громадян і забороняється у судовому порядку діяльність легалізованих об'єднань якщо: їх метою є пропаганда фашизму та неофашизму або створення незаконних воєнізованих формувань; їх керівні органи чи структурні осередки розташовані за межами України; вони є структурними осередками політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах та Державній прикордонній службі України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах.

Згідно зі ст. 36 Конституції України [1], членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України.

Закон України «Про політичні партії в Україні» [35] встановлює, що членом політичної партії може бути тільки громадянин України, який, відповідно до Конституції України, має право голосу на виборах. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути: судді; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці.

Відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [38], членом політичної партії не може бути також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Ці положення у цілому відповідають змісту ст. 11 Європейської конвенції з прав людини, у якій зазначено, що «ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або державної адміністрації». Проте загалом позапартійності органів державної виконавчої влади в Україні не існує.

Ст. 36 Конституції [1] поряд із загальним положенням права на свободу об'єднання закріплено конкретні положення щодо політичних партій, громадських організацій та професійних спілок, які дістали подальшу конкретизацію у чинному законодавстві. Так, згідно із загальною концепцією Закону України «Про об'єднання громадян» [34] від 16 червня 1992 р. дія цього закону поширюється тільки на політичні партії та громадські організації. Порядок створення та діяльності об'єднань громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційних фондів, релігійних організацій, такого виду громадських організацій як професійних спілок, інших об'єднань громадян визначається відповідним законодавством. Відповідно до Конституції та чинного законодавства членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, які досягли 18 років.

Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. Зокрема, встановлено, що членами політичних партій не можуть бути іноземці та особи без громадянства, професійні судді, прокурори та деякі інші категорії громадян.

Конституція встановлює, що політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Під воєнізованими слід розуміти формування чи групи, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: начальність і підпорядкованість, дисципліну, а також у яких проводиться військова або строкова чи фізична підготовка (примітка ст. 187 КК України [21]).

Конституція не допускає створення і діяльності організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Чинним законодавством забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи організаційні структури яких перебувають за межами України.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється тільки в судовому порядку. Так, суд за своїм рішенням на подання органу, що здійснив легалізацію, або прокурора може примусово розпустити об'єднання громадян або тимчасово (на строк до трьох місяців) заборонити окремі види чи всю діяльність певного об'єднання громадян. При усуненні причин, що стали підставою для тимчасової заборони, за клопотанням об'єднання громадян його діяльність може бути відновлена судом у повному обсязі.

Право людини і громадянина на участь в управлінні державними справами та на мирні збори, мітинги, походи й демонстрації.

Відповідно до ст. 21 Загальної декларації прав людини [22], воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які необхідно проводити за умови загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування або через інші