Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо це діяння було вчинене службовою особою або із застосуванням фізичного насильства, тягне кримінальну відповідальність (ст. 340 КК України [21]). Водночас, слід вказати на те, що за незаконне перешкоджання організації або проведенню будь-яких інших масових акцій, крім перелічених, законодавством України юридичну відповідальність не встановлено, що позбавляє певних правових гарантій громадян, які організовують та проводять такі, наприклад, масові акції, як: паломництва, пікетування, голодування, наметове містечко, фестиваль тощо. З метою розв'язання цієї проблеми слід було б у ст. 39 Конституції України [1] і ст. 340 КК України [21] слова «і демонстрації» («і демонстрацій») замінити словами «демонстрації та інші масові акції» («демонстрацій та інших масових акцій»).

Відповідно до ст. 39 Конституції України [1], обмеження щодо реалізації права на мирні збори та інші масові заходи може встановлюватися судом відповідно до закону і в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою: запобігання заворушенням чи злочинам; для охорони здоров'я населення; для захисту прав і свобод інших людей. Крім того, сам зміст розглядуваного права містить у собі певні обмеження, адже Конституція дозволяє збиратися лише мирно, без зброї.

З метою запобігання заворушенням, для захисту прав і свобод інших людей статтями 279, 293, 294, 341, 444 КК України [21] встановлено кримінальну відповідальність, зокрема, за: блокування транспортних комунікацій та захоплення транспортних підприємств, групове порушення громадського порядку, організацію або активну участь у масових заворушеннях, захоплення державних або громадських будівель чи споруд, напад на службові приміщення осіб, які мають міжнародний захист.

Як випливає із ст. 64 Конституції України [1], певні тимчасові обмеження цього права можуть встановлюватися також в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Право людини і громадянина на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

«Усі мають право направляти .індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк», - зазначено у ст. 40 Конституції України [1].

Право на звернення забезпечує громадянам можливість відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, участі в управлінні державними і громадськими справами, впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій.

Змістом права на звернення є право громадян:

1) клопотати про сприяння реалізації закріплених Конституцією [1] та чинним законодавством їх прав та законних інтересів;

2) оскаржувати дії (або бездіяльність) та рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, посадових осіб, якими порушено його права і законні інтереси, і вимагати їх поновлення;

3) повідомляти про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловити думку щодо поліпшення їх діяльності;

4) висловлювати поради і рекомендації тощо.

Законом України «Про звернення громадян» [47] прямо забороняється: направляти скарги громадян для розгляду органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються; відмовляти в прийнятті та розгляді звернень, поданих у встановленому порядку і належним чином оформлених; відмовляти в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Для об’єктивного і вчасного розгляду звернень Закон [47] надає громадянам певні права (ст. 18), покладає на органи державної влади, установи, підприємства, організації, посадових осіб відповідні обов'язки (статті 19, 29), передбачає заходи юридичної відповідальності, які можуть застосовуватися до суб'єктів, на яких покладено розгляд звернень громадян, у разі порушення ними законодавства про звернення (статті 24, 25). Ці права, обов'язки і заходи юридичної відповідальності є елементами механізму, що створює правові гарантії права на звернення.

Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій, об'єднань громадян, підприємств, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали; користуватися послугами захисника; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Органи державної влади і місцевого самоврядування установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, підприємства, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи, у свою чергу, мають відповідні обов’язки, визначені Законом України «Про звернення громадян» [47], зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; скасовувати або змінювати оскаржувані незаконні рішення, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій; забезпечувати поновлення порушених прав; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяв чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати за ходів щодо відшкодування матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянинові в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів.

Для певних категорій громадян закон передбачає відповідні обмеження щодо подання звернень, що нібито обумовлюється специфікою їхньої службової діяльності. Так, згідно із Законом України