Загальне регулювання за таких ситуацій здійснюється цивільним законодавством. Крім того, відповідні положення щодо окремих випадків відшкодування матеріальної та моральної шкоди передбачені адміністративним законодавством. Іноді матеріальне відшкодування здійснюють відповідні державні органи, наприклад при незаконному арешті тощо.

Ст. 59 Конституції України [1] закріплює право на правову допомогу. Це право гарантується державою, яка спрямовує на його реалізацію правоохоронну систему країни, діючи тим самим відповідно до міжнародно-правових вимог, зокрема Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Правова допомога може полягати у наданні консультацій та роз'яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру. Особлива роль відводиться колегіям адвокатів, які надають громадянам різні види правової допомоги і діяльність яких регламентується Законом України «Про адвокатуру» [13].

Принцип неприпустимості обмеження прав та свобод людини і громадянина, що закріплюється ст. 64 чинної Конституції [1], проголошує, що нікому не дано право на власний розсуд змінювати, а тим більше обмежувати права та свободи людини і громадянина, довільно, без відповідної вказівки про це в законі встановлювати нові обов'язки, зменшувати обсяг прав тощо. Зазначимо, що Конституція України містить перелік прав та свобод людини і громадянина, які не можуть бути обмежені навіть за умов воєнного або надзвичайного стану, що свідчить про її демократичну спрямованість. Це права на громадянство, на життя, на звернення, на житло та ін.

Що ж до гарантій правосуддя в Україні, то вони пов’язані з закріпленням у Конституції його основних принципів. Саме правосуддя є найбільш справедливою зброєю для вирішення різних справ, сутністю яких є спір про право.

Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням (реалізацією) тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є водночас порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване.

Проголошений ст. 58 Конституції України [1] принцип є загальновизнаним у демократичній світовій правовій практиці, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти зворотної сили не мають. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Позитивне значення має принцип, проголошений ст. 60 Основного Закону [1], згідно з яким ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Якщо віддані розпорядження чи накази суперечать чинному законодавству, вони мають бути негайно приведені у відповідність до останнього або скасовані суб'єктом, що їх видав або вищою за належністю посадовою особою. Це положення стосується і тих правових актів, дія яких спрямована на вчинення злочину. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу залежно від характеру скоєного правопорушення та його наслідків винна особа може бути притягнута до юридичної відповідальності.

Принципом правосуддя є й положення про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Суть його полягає в тому, що коли людина вже була засуджена за якийсь певний злочин, вона не може бути знову засуджена за цей же злочин у тому випадку, якщо суд виніс вирок у цій справі або закрив її. Провадження у даній справі може розпочатися знову в тому разі, коли вирок чи рішення суду буде скасовано в порядку судового нагляду.

Важливим принципом правосуддя є принцип презумпції невинуватості, сутність якого полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Суттєвою і принципово новою юридичною гарантією основних соціальних прав і свобод людини і громадянина є право особи відмовитися давати свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встановлених вироком суду.

Юридичні гарантії включають в себе насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, що містять у собі гарантії або самі є гарантіями.

Серед нормативно-правових гарантій важливу роль відіграють процесуальні норми, що являють собою систему правових засобів, встановлених законом для здійснення правосуддя, захисту прав і свобод людини в кримінальному та цивільному процесі, здійснення завдань судочинства з кримінальних та цивільних справ.

Найбільш важливими процесуальними гарантіями є: право на захист, право на безоплатну юридичну допомогу та ін.

Проаналізуємо згадані процесуальні гарантії. Однією з центральних процесуальних гарантій є право судового захисту, що передбачено ст. 55 Конституції України [1], відповідно до якої гарантується право громадян на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту аж