Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвит-ку людства, його переходу до громадянського право-вого суспільства соціальної демократії відповідає перехідний тип держави, орієнтованої на соціальну демократію.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах роз-почався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства «вільного», монополі-стичного капіталізму) до громпдянського правового суспільства соціальної демократії. Такому суспільству і має відповідати правова держава, яка не може бути державою соціальної демократії.

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це ніслябуржуазне (постбуржуазне) сус-пільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників.

У сучасних умовах існує два основних різновиди держав перехідного періоду:

держави промнслово-розвннутих країн соціальноорієнтованого, «соціалізованого» капіталізму;

держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізьу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію , влади більшості населення (зокрема, колишні ра-дянські республіки та історично аналогічні їм держави).

Концепція економічної демократії

У повоєнний період соціал-демократичні партії Скандинавії та Німеччини активно розробляють концепцію економічної (промислової) демократії. Економічна демократія розвивається як на мікрорівні — через безпосередню участь трудящих в управлінні підприємствами (приватними й державними), так і на макрорівні в межах суспільної економіки загалом. Останнє передбачає наявність органів соціального партнерства (ФРН, Австрія) чи економічного самоврядування (Франція).

Економічна демократія, на думку соціал-демократів, полягає в гарантованому розподілі національного продукту в інтересах усього суспільства. Це припускає активне державне регулювання економіки, різноманіття форм власності, широкий розвиток соціальних інститутів.

Політична демократія спирається на розвите цивільне суспільство, що забезпечує права і волі громадян, що гарантує існування парламентаризму, багатопартійності, права на опозицію, верховенства закону й ін. В області державного устрою соціал-демократична доктрина відстоює парламентську форму правління.

Основним методом проведення соціал-демократичної полі-тики є реформа. Соціал-демократи вважають, що реформи — це певне коригування соціально-економічної сфери, яка має забезпечити чітке та ефективне функціонування суспільства. Кількість здійснених реформ у соціальній сфері в напрямі де-мократизації суспільного життя, на думку соціал-демократів, рано чи пізно приведе до демократичного соціалізму. Рефор-мування має спиратися на ідеологію та політику соціального партнерства — найефективнішої форми боротьби трудящих за свої права, яка відбувається не у формі страйків і демон-страцій, а за столом переговорів між представниками підпри-ємств і профспілок, у процесі укладання контракту, який поля-гає у взаємних зобов'язаннях цих сторін.

Останніми роками можна спостерігати нові тенденції в ро-звитку теорії та практики соціал-демократії — зрушення пра-воруч. Нині у своїх економічних гаслах соціал-демократи близькі до лібералів. Девізом економічної політики соціал-демократів є не перерозподіл доходів, а збільшення та ефективність виробництва.

Прикладом успіхів і здобутків ідейно-політичної платфор-ми соціал-демократії може служити діяльність Соціал-демок-ратичної робітничої партії Швеції. Шведський демократичний соціалізм одержав назву «функціонального». Його суть поля-гає в тому, щоб замість «одномоментного» перетворення при-ватногосподарських одиниць на державну власність (насиль-ницькою експропріацією чи поетапною націоналізацією) пере-дбачити тривалий термін поступового обмеження прав повно-важень власника. Теоретичною основою такого підходу стала теза, вперше висунута шведським соціал-демократом О. Унденом, згідно з якою власність не є неподільною, навпаки— сутність власності розкривається через різноманітні функції діяльності багатьох її суб'єктів. Тобто реформування відносин власності може відбуватися без передачі її цілком, а з допомо-гою перерозподілу функцій з утримання, володіння, викорис-тання власності. Такий перерозподіл зберігає власника номі-нальне, фактично ж він своїми правами й доходами ділиться з державою та суспільством. Цей процес відбувається в такий спосіб, що остаточне рішення у сфері виробництва й розподілу виносить на мікрорівні трудовий колектив, на макрорівні — суспільство в цілому. Робітники одержують право участі в уп-равлінні виробництвом як співвласники підприємств. У 1975 р. шведський економіст Р. Мейднер запропонував створення фон-дів трудящих, згодом було прийнято відповідний закон. Метою діяльності таких фондів є поступовий, розрахований на трива-лий період, процес викупу трудящими у приватних власників їхніх підприємств. Для цього утворюються соціальні фонди на підприємствах (де зайнято не менш як 500 осіб). Фонди фор-муються з відрахувань 1% від заробітної плати кожного робіт-ника, а також із надприбутків самого підприємства. Накоп-ичені кошти перетворюються в акції, що поступово концен-труються в руках трудящих. Використовувати фонди трудя-щих можуть спеціальні комісії, в яких є представники проф-есійних спілок і держави.

Переваги таких відносин прихильники цієї концепції вба-чають передусім у тому, що вони дають змогу без ускладнень здійснити процес поступового й раціонального усуспільнення. Для реалізації цієї ідеї не потрібно створювати громіздких і незграбних структур, зберігається ринкова основа економіки, яка дозволяє їй своєчасно реагувати на запити споживачів. Концепція «функціонального соціалізму» вплинула на своєрідне розуміння шведськими соціал-демократами «змішаної» еконо-міки, оскільки воно істотно відрізняється від уявлень, яких дотримуються соціал-демократи інших країн Заходу. Згідно з цими уявленнями, «змішана» економіка — це суто механічне об'єднання приватної та державної власності, причому що біль-шим стає державний сектор, то нібито більше соціалізму. На думку ж ідеологів шведської соціал-демократії, поєднання при-ватного й суспільного, державного в економіці має відбуватися на принципово новій основі. Вони стверджують: співвідношен-ня різних економічних секторів може змінюватись і з часом перетворити власника на суто номінального господаря подібно до того, як повновласного англійського монарха заступила ан-глійська королева, яка не має реальної влади.

Демократія є визначальною