Причому подібний аналіз виявляється продуктивнішим як по горизонтальній (виокремлення політичних субкультур у середині одного соціуму), так і по вертикальній (аналіз історично змінних типів політичної культури) осях суспільного розвитку. Нерідко для опису політичної культури суспільства використовуються терміни “субкультура” та “домінуюча політична культура”, за допомогою яких політична культура суспільства загалом визначається крізь призму тієї політичної субкультури, яка, за даних умов виявляється домінуючою. Загальний підхід наближається до класового розуміння феномена політичної культури у тому випадку, коли визначається факт нав’язування політичної культури правлячої еліти всьому суспільству та відповідно придушення альтернативних субкультур. Проте такий сценарій розвитку політичної культури не є аж єдиним, а ні домінуючим поширенням. Справді, виокремлення домінуючої політичної культури ґрунтується на тому, що в реальному політичному житті більш чи менш систематично відбувається ротація влади. Відповідно до цього при владі перебуває певна соціальна група чи окрема її фракція. Очевидно, що політична субкультура правлячої еліти так і контреліти, що прагне до влади, формується спочатку конфронтаційна(політична ж культура правлячої еліти може за певних умов набувати навіть репресивних рис) і лише з часом набуває компромісних обрисів. Це відбувається за рахунок того, що домінування тієї чи іншої політичної культури проявляється не відносно суспільства взагалі, а щодо субкультури контр еліти. Загальна політична культура суспільства вбирає в себе якраз ті цінності та зразки поведінки які залишаються сталими у процесі ротації влади. Таким чином демократичний зміст політичних процесів впливає на формування функціонального, а не конфліктного типу політичної культури.
В американській політології поширеним є підхід до типологізації політичних культур, за яким останні розпізнаються на підставі різноступеневого включення особистості в політичний процес. Тобто, на перший план висувається показник політичної залученості індивіда, що дає істотні підстави для розуміння рівня сформованості інститутів політичної соціалізації, а ширше – характеру громадянського суспільства. За таким підходом (він розроблений переважно в дослідженнях Г.Алмонда і С.Верби) визначаються три типи політичних культур:
активіський, носії якого повністю включені в політичний процес, визначають його політичний процес, визначають його перебіг і розвиток;
підданський, носії якого беруть участь у політичному житті, але позбавлені будь-якої можливості впливати на загальнообов’язкові політичні рішення;
патріархальний, носії якого відзначаються низьким рівнем зацікавленості в політичних процесах і зазначай виключені з них. У спеціальній літературі використовуються й інші типології політичних культур, що конструюються завдяки використанню різних критеріїв диференціації.
Політична культура виконує важливі функції в політичному житті суспільства. Визначальною є функція забезпечення реалізації соціальних і національних інтересів. Політична культура виконує також функцію освоєння і перетворення політичних відносин в інтересах певних соціальних груп, класів, націй. Їх реалізація пов’язана з теоретичним осмисленням політичного життя та використанням політичних знань у практичній діяльності політичних партій, державних органів. Нормативно-регулювальна функція політичної культури забезпечує злагоджене та динамічне функціонування політичної системи всього суспільства. Через ідеали, політичні норми, традиції, що притаманні суспільству, політична культура стверджує . Важливою її функцією є виховання. Його сутність у формуванні особистості на основі цінностей та норм, які відповідають певним соціальним чи національним інтересам.
Комунікативна функція політичної культури виступає як форма зв’язку громадянина з політичною системою, з іншими членами суспільства. До засобів, що реалізують цю функцію, можна віднести освіту, засоби масової інформації, культурно освітні заклади, літературу та мистецтво. Політична культура виконує також прогностичну функцію.
Знання стану політичної культури класів соціальних груп населення дає змогу передбачити можливі варіанти її реалізації у практичних діях, у конкретній суспільно-політичній ситуації.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Чим різняться між собою масова свідомість і громадська думка?
2. Як співвідносяться національна свідомість і менталітет?
3.Порівняйте політичні культури західного та східного типів за наведеною схемою
Критерії розмежування Захід Схід
Уявлення про походження
Характерні риси ставлення до політики
Визнання самодостатності особистості для
здійснення повноважень
Характер політичної активності
Джерела та основний суб’єкт політики
Співвідношення особистості, суспільства і
держави
Тип панування та обґрунтування легітимності
політичної влади
Ставлення особистості до виконання
своїх функцій
Ставлення до ускладнення політичного життя
(плюралізм чи монізм)
Співвідношення влади та власності
4.Як співвідносяться політична і правова свідомість, політична і правова культура?
5. Які чинники визначають політичну культуру сучасного українського суспільства? До якого типу належить остання?
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ
Проблемні інституціоналізації громадянської думки в посткомуністичних суспільствах.
Політичні стереотипи в системі політичних уявлень сучасної України.
Західні концепції сутності політичної культури.
Політична культура сучасної української еліти.
ЛІТЕРАТУРА
Алмонд Г., Верба С., Гражданская культура и стабильность демократии. Полис – 1992. №4
Баталов Э.Л., политическая культура современного американского общества – М.,1990.
Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребалко В.А. Політична культура сучасної молоді, - К., 1996.
Гаджиев К.С., Политическая культура: концептуальный аспект, Полис 1991.- №6
Гайворонюк Н., Культура в політиці: реалії та перспективи, Генеза 1994.№2
Дахин В. Политическая культура и власть, Свободная мысль, 1996 №1
Лісовий В.С. Поняття політичної культури. Політична культура українців, феномен української культури: Методологічні загадки осмислення. –К., 1996
Мамут Л.С. Этатизм и анархізм как типы политического сознания.—М., 1989.
Попович М.В. Національна культура і культура націй.—К., 1994.
Сергиенко П.А. Массовое политическое сознание.—К., 1991. Современные зарубежные исследования политической культуры и политических инструментов.—М., 1887.