Крім того, цей період характеризувався: по-перше прагненням лідерів українського національного руху наповнити конкретним змістом діяльність створених протягом попереднього часу державних інституцій (лише Генеральним секретаріатом проведено 30 засідань, де розглянуто більш як 100 питань внутрішнього життя України); по-друге спробою розширити політичний вплив на аналогічні за характером та спрямованістю рухи інших “недержавних народів”, що проживали на окраїнах колишньої імперії (політичними у цьому напрямі був з’їзд народів, що відбувався 21-28 вересня у Києві).

Правничими пам’ятками цього періоду є І Універсал Центральної Ради (10.06.1917р.). “До Українського народу на Україні і поза України і поза Україною сущого”.

Він визнав за необхідне впровадження національно-територіальної автономії, скликання на засадах 4-х членної формули Українського сейму, вибори до якого планувалося провести в осені. Найголовніше завдання, що ставилося перед Сеймом: видання законів, які б регулювали б усі сторони життя України і насамперед щодо конфіскації “у власність народу” поміщицьких, казенних, церковних, монастирських земель.

03.07.1917 р. –видання ІІ Універсалу Ц.Р. “Статут вищого управління Україною”. Фактично це був прообраз конституції, так як він визначав функції вищих органів державного управління. Прийнята відозва “До всіх громадян України”.

7 листопада 1917 р. – була утворена Українська Народна Республіка (УНР). Утворення автономної Української народної республіки в складі єдиної Російської Республіки. Формально влада належала Ц.Р., але на значний території республіки вона була мізерною.

Проголошення ІІІ Універсалу, за яким скасувалась приватна власність на землю, націоналізовувалось поміщицьке, монастирське та церковне майно, встановлювалось 8-годиний робочий день, скасовувалась смертна кара за злочини, встановлювались кордони нового державного утворення, визначалися найголовніші політичні принципи його функціонування. До них належали: забезпечення свободи слова, друку, совісті, зборів, спілок, страйків, тощо. Це був початковий період формування уряду і нової державності, що почався з березня по листопад 1917 року завершився.

Громадянська війна, що почалася, стрімко змінила і політичне становище в країні, і, природно, даль ніші плани фундаторів УНР. Доля республіки, її громадянський війни залежали від спроможності верховного керівництво вивести державу з глибокої та всеохоплюючої кризи, розподілити конфісковані землі серед селян, проводити активну зовнішньо політичну та укласти мир на фронтах, а також досягти угоди з цих та інших питань як національними меншостями на Україні, так і з урядами районів колишньої російської імперії. Дальші події, що вирішити ці питання керівники Української народної республіки та її Верховного законодавчого органу – Центральної Ради, не зуміли.

Основою політичного устрою стали ради робітничих солдатських і селянських депутатів. Федеративна форма зв’язку між Україною і Росією, створення робітничого сільського Уряду України. Правничою пам’яткою цього етапу була постанова Всеукраїнського з’їзду Рад “Про самовизначення України” та маніфест “До всіх селян і робітників та солдатів України”.

Це означало встановлення Радянської влади в Україні, видання наказу “Про наступ радянських військ проти Центральної Ради (1 січня 1918р.)”.

Ц.Р. ще намагалась врятувати внутрішне становище України.

Тому проголошення Ц.Р. ІV Універсалу (9.01.1918р.), прийняти відозви “До війська українського фронту і тилу”. України проголосила самостійного, ні від кого не залежного, вільного , державного Українського народу.

Першочерговими завданнями були: Укладання миру з Центральними державами прийняття Конституції України. Відновлення влади Ц.В. в Києві.

Територія України окуповується німецькими військами. В зв’язку з цим радянський уряд переїздить до Таганрогу. Пішовши на угоду з німецями, Ц.р. підписала собі смертний вирок. Німцям вона здавалась надто соціалістичною, а отже нездатною запровадити на Україні справжній порядок і неухильно виконувати свої зобов’язання перед західними парте нари. Опозиція Ц.Р. досить швидко набирала силу знайшовши спільні точки об’єднання, вона згуртувалася під гаслами створення міцної авторитарної влади, який було вирішено надати форму гетьманату.

29.04.1918 р. Державний переворот в Україні – Утворення Гетьманської Держави. Створено уряд очолений Ф.Лизогубом.

на думку Д. Дорошенка, “Труднощі гетьманського режиму походили від свідомих українців, що всі без винятку вважали себе модними соціалістами, а хто таким не був, того вважали не українцями. Їх осередки, що жили собі спокійно під боком гетьмана в Києві, посилали своїм однодумцям всі директиви і заяви на провінцію, критикуючи гетьманські порядки. Значних успіхів гетьманський уряд добився на терені освіти, науки і культури”.

Всі заходи які проводив новий уряд знайшли правове втілення в слідуючи законах: грамота гетьмана П. Скоропадського, “До всього українського народу”, “Закон про тимчасовий державний устрій”, “Тимчасовий закон про заходи боротьби з розрухою сільського господарства”.

Але в заяві Скоропадського в грудні 1918 р. читаємо слідуюче: “Я – гетьман усієї України на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх моїх сил, щоб вивести край з такого важкого становища, в якому він перебуває. Бог не дав мені сил справитися з цим завданням і нині з огляду на умови які тепер склалися, керуючись добром України, відмовляюсь від влади”.

Це означало ліквідацію гетьманату. Перехід влади до Директорії УНР. 14.ХІІ.1918р. склад В. Винниченко (голова), С. Петинора, П. Андріївський, А. Макаренко, Ф. Швець. Призначення ради міністрів.

Програмний документ Демократії “Деклорація”. Закон “Про скасування приватної власності на землю”. Заяви про те, що влада повинна належити лише працюючим класам: робітництву і селянству. Закон, що призначив вперше зібрання Трудового конгресу. Вся влада залишилася в руках Директорії, але були створені різні комісії: оборони, бюджету, культурно-освітня, Директорія отримала право приймати закон, але вони мали бути затверджені або відкинуті наступною сесією