і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. Тоталітарні режими не рахуються з громадською думкою. У демократичному сус-пільстві управління соціальними процесами передбачає вив-чення і вплив саме на громадську думку. А у зв'язку з цим справді величезна роль засобів масової інформації. Вони стають важливим компонентом демократичних форм уп-равління соціальними процесами.
Засоби масової інформації здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій держави. Процес перебудови, демократизації суспільства надзвичайно активізував засоби масової інформації і в цьому плані. Досить згадати обгово-рення проектів найрізноманітніших законів, проектів еко-номічних реформ, структур управління і т.д.
Слід також пам’ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи інших політиків, їхніх програм не означає їх некритичного сприйняття. Гіркий досвід минулого застерігає від колишніх захоплень програмами і діями окремих полі-тичних лідерів. Преса повинна зважено і критично оцінювати їх. Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного з тим огульним, упередженим запереченням нових ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення елементарних норм плюралізму, етики і моралі. По-перше, це небажання дати об’єктивну інформацію про явище. Можна не погоджуватися з чужою позицією, але об’єктивно викласти її — норма журналістики. Спотво-рення і підтасовка фактів, викривлення позиції опонента і понині залишаються засобами боротьби проти нового як ворожого, неможливого, антинародного. Це типовий більшо-вицький підхід, який потрібно долати. По-друге, це типові публічні доноси на окремих осіб, знаходження „компромату”, інформації з сумнівних і загадкових джерел про ту чи іншу людину, якими рясніли сторінки комуністичних газет уже у так звані перебудовні роки.
А між тим, саме засоби масової інформації повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чес-ність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передба-чає також добросовісність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених і сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргу-ментів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень.
Демократизм, політична культура несумісні з нетер-пимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обій-тися не може.
Держава повинна контролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чинних законів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїх громадян.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
История политических и правовых учений. Учебник для вузов. Изд. 2-е, Стереотип. Под общ. рук. Члена-корреспондента РАН, доктора юридических наук, профессора В. С. Некрсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА М-Норма, 1997. – 736 с.
Политология: Учебное пособие для вузов /Полунина Г. В., Анисимов Е. В., Завьеялов В. Т. и др. – М.: Акалис, 1996. 277 с.
Гаджиев К.С. Гражданское общество и правовое государство // МЭ и МО – 1991 - №9.
Туров И.С. Общество как социальная система // Социально-политический журнал. 1994. N12.