Техніка як фактор розвитку сучасного індустріального суспільства
Техніка як фактор розвитку сучасного індустріального суспільства
Поняття техніки
Під технікою (від грецьк. techne – майстерність, мистецтво) розуміється система створених людиною засобів, знарядь виробництва, а також прийоми і операції, вміння і мистецтво здійснення трудового процесу. В техніці людство акумулювало свій багатовіковий досвід, прийоми, методи пізнання і перетворення природи, втілило всі досягнення культури. У формах і функціях технічних засобів своєрідно відобразились форми і способи впливу людства на природу. Будучи продовженням і багаторазовим підсиленням органів людського тіла, технічні пристрої в свою чергу диктують людині прийоми і способи їх застосування: з лука стріляють, молотком забивають цвяхи, а з допомогою цвяходера їх витягують.
Із всієї сукупності технічних засобів визначним в житті і розвитку суспільства є ті, які функціонують у сфері матеріального виробництва. Техніка, таким чином, як “виробничі органи суспільної людини” є результат людської праці і розвитку знання і одночасно їх засіб. Рівень розвитку техніки – показник ступеня оволодіння людиною силами природи. Якщо на ранніх стадіях історії техніка у власному розумінні слова була розвинута вкрай слабо і у виробництві переважала жива праця, то тепер в загальній сумі трудових затрат на одиницю продукції переважає, як правило, уречевлена праця. Скорочення долі живої праці в процесі виробництва – закономірна тенденція технічного прогресу. Останній виражається в перетворенні самого змісту і характеру праці. В міру того, як розвиваються знаряддя праці, змінюється і сама людина: чим більш значні технічні перетворення він здійснює, тим більш потужні сили природи він собі підпорядковує, тим більше розвиваються його здібності і знання. Історичний процес розвитку техніки включає три основних етапи: знаряддя ручної праці, машини, автомати. Технічний прогрес – найважливіший фактор росту продуктивності праці, а значить, і показник рівня розвитку виробничих сил суспільства. Сучасний розвиток виробничих сил основане на широкій базі науково-технічного прогресу. (Спиркин А.Г. Основі философии: Учеб. пособие для вузов.-М.:Политиздат, 1988.сс.377-378.)
Етапи технологічного освоєння дійсності
Для первісних людей була характерна єдина соціальна пратехнологія, що випливала з необхідності виживання в умовах боротьби з силами природи (ручна – пізніше механічна праця). Це перший етап технологічного освоєння дійсності. В процесі тривалого розвитку людина досягла періоду переважного функціонування механіко-фізико-хімічних технологій (неорганічні технології), що базуються на особливостях механічної, фізичної та хімічної форм руху матерії (кінець ХІХ ст. - середина ХХ ст.)- другий етап. Цьому сприяв емпіричний досвід, початкові відомості про природні процеси, а пізніше – наукові досягнення, що виявили взаємопереходи форм руху матерії – практичну основу взаємозв’язку технологій. Про переважний розвиток неорганічних технологій свідчать, насамперед, факти з історії металургії, основу якої укладають фізико-хімічні процеси. Факти з історії енергетики, а також активний розвиток та використання різних механізмів та машин. Об’єкти технологій цього етапу відзначаються складною організацією, стохастичним характером взаємодії своїх елементів, наявністю системи управління та зворотного зв’язку. Об’єкти починають сприйматися вже не як сформована річ, а як процес, що поєднує в собі моменти стійкого стану та зміни ряду характеристик. Взагалі, більш організований об’єкт закономірно потребує для роботи із собою техніку більш високого рівня та більш високий рівень управління технологічним процесом з боку свідомо діючого суб’єкта. Останній при цьому може “розщеплюватися” на виконавця, діючого механічно, за схемою, та на творця даної технології, головну інтелектуальну організаторську силу. В історії ця почесна роль могла відводитися не тільки вченому, але й Богу, демону, герою, діючому через мистецтво майстра-ремісника або у співтворчості з алхіміком. Цілі технологічних процесів у цей період мали переважно економічний характер. Подальше нарощування ступеня організованості технологічного процесу впливає на об’єкти технології (переважно неорганічних форм руху матерії), поглиблення розподілу праці (у тому числі на працю фізичну, виконавчу та розумову(організаторську)). А також на відокремлення наукової сфери та виробничої, поглиблення та подальше тверде закріплення спеціалізації та кооперації.
Для третього етапу технологічного освоєння дійсності, що розпочався у середині ХХ століття, в цілому характерний розвиток біологічних та соціальних технологій , а для сучасного періоду технологічного розвитку, який становить собою перехід від другого етапу до третього, - переважний розвиток неорганічних та початковий розвиток біологічних та соціальних технологій. Провідної ролі набувають фізико-хімічні технології. Активно розвивається електроніка, мікроелектроніка, У зв’язку з цим формується поняття інформаційної технології – технології обробки, передачі, поширення інформації та перетворення способів її подавання. З ХІХ століття став здійснюватись перехід від машинного виробництва машин до автоматичного, маючи за перспективу перехід до створення систем автоматичної дії, що саморегулюються, а також здатні до самопрограмування та адаптації в певному середовищі.
Історична взаємодія в системі “наука – техніка – виробництво”
Людина допитлива за своєю природою. Допитливість постає як внутрішній спонукальний момент розвитку науки. Наукові результати впроваджується в практику, дістають нове життя, випробовуються на істинність.
А розвиток науки, практичний досвід людей в свою чергу зумовлюють розвиток техніки і прогрес цивілізації(в матеріальному плані).
Статус науки у суспільстві суперечливий. Практично до середини ХХ ст. наука сприймалася як наймогутніше джерело матеріального достатку, наше століття змінило однозначно позитивне, захоплене ставлення до науки: люди побачили в ній не тільки благодійний фактор розвитку суспільства, але й могутню руйнівну силу. Нові методи виробництва, створені наукою, призводять до безробіття й перевиробництва. Ядерна зброя – витвір сучасної техніки – створює загрозу існування цивілізації. Хімізація та біотехнології порушується екологічний баланс планети. Все це – наслідки впровадження науки в практику. Що ж