Техніка загрожує, перш за все, душі людини. “Серце ледве виносить дотик холодного металу, воно не може жити в металевому середовищі”, - пише М. Бердяєв. Але людина не може відмовитись від машини і змушена співіснувати з нею.

Роздуми щодо ролі техніки в житті суспільства й людини розвивають відомі філософи-екзистенціалісти М. Хайдеггер (1889-1976) і К Ясперс (1883-1969). Деякі бердяєвські тези вони сприймають і поглиблюють, інші – заперечують. М. Хайдеггер, як і М. Бердяєв, пориває з традиційною (Гете – Шпенглер) європейською захопленістю технікою й показує парадоксальні наслідки технізації життя. Німецький філософ відкидає уявлення про те, що техніка є засобом в руках людини. Навпаки, сама “людина”, на думку Хайдеггера, віддана техніці, зажадана нею. Техніка підкоряє людину. Проте загроза для людини походить не від техніки як такої, а лише від нерозуміння її суті. Тому важливо знайти “надтехнічне” обґрунтування техніки, виявити її істинну перспективу в історії загальнолюдської культури.

К. Ясперс, як і його співвітчизник М. Хайдеггер, розглядає техніку як принципово новий чинник світової історії. Саме техніка перетворює все, що людина набула протягом тисячоліть. Під впливом техніки посилюється соціальний динамізм. У техніці – головне джерело майбутнього.

Оптимізм К. Ясперса щодо технічного розвитку цивілізації підхопили соціальні філософи більш пізнього періоду: О. Тоффлер, Д. Белл, З. Бжезинський, проте попередження М. Бердяєва щодо можливості “повстання техніки” проти людини також не лишилось поза увагою західних теоретиків-технократів. Більше того, французький філософ Ж. Еллюль (н.1912р.) зробив його лейтмотивом власних технократичних роздумів, Він показав техніку як найзагрозливіший вид детермінізму. Техніка, на думку Ж. Еллюля, перетворює засоби на ціль, стандартизує поведінку та мислення людини, робить її об’єктом “калькуляції і маніпуляції”. Вчений негативно оцінює науково-технічний прогрес, обґрунтовує тезу про можливість поліваріантного розвитку суспільства.

Сучасна “технократична хвиля” на Заході складається з розмаїття підходів, схем, концепцій. Наприклад, О. Тоффлер майбутнє суспільства пов”язує з третьою техно-інформаційною хвилею розвитку; Г.Кан вважає, що завдяки технізації майбутнє суспільства стане “побутовим”, де всі люди стануть “джентльменами”; Ф. Скінер пропонує технологізувати поведінку людей; Дж. Хелбронен пророкує присмерк технічної цивілізації від екологічної катастрофи. Перелік підходів, висновків і пропозицій можна було б продовжити. Їх надзвичайно багато. Якщо ж придивитися пильніше, різноманітні концепції поділяються на два напрями: а)оптимістичний (Д. Белл, Р. Дарендорф, О. Тоффлер), які пов’язують вирішення всіх соціально-економічних, політичних проблем суспільного розвитку з ростом технічного потенціалу суспільства; б) песимістичні (Ж. Еллюль, Л. Мемфорд), що вбачають у техніці загрозу для цивілізації й закликають обмежувати її зростання, радять повернутися обличчям до природи.

Як у першому, так і в другому випадку ми маємо справу зі своєрідним технологічним детермінізмом, суть якого полягає в непомірному перебільшенні ролі техніки, технології та інформатики. Машинний фетишизм – це різновид речового (предметного, товарного) фетишизму. Фетишизація призводить до того, що машина постає самостійним і незалежним від людини суб’єктом мислення й соціальної дії, досконалішим за тих, хто її створив. Звідси песимістичні або оптимістичні висновки щодо майбутнього суспільства. Їх однобічність полягає не в тому, що вони обґрунтовують ту чи іншу орієнтацію, а в тому, що вилучають з системи прогнозу живу, безпосередньо практичну діяльність людей, зумовлену певними, перш за все матеріальними, інтересами і потребами.

Історію творять люди, а не машини. Разом з тим, людина досягає свободи, не ігноруючи ролі техніки, розумно використовуючи її, створюючи суспільство, вільне від всіх форм відчуження. В тому числі й відчуження машин. Машинний фетишизм не повинен заступати машинами людину і її суспільні відносини. Майбутнє належить людям, що володіють машинами такою ж мірою, як і власними суспільними відносинами. Суб’єктивний чинник історичного процесу, як і його об’єктивна складова, є могутнім чинником розвитку.

Його роль посилюється на історичних зломах. Саме сьогодні суб’єктивний фактор набуває вирішального значення, перетворюється на наймогутніший чинник суспільного виробництва. Головне джерело суспільного розвитку – це люди, творчою працею, розумом і доброю волею яких створюються всі матеріальні й духовні надбання, що становлять фундамент людської культури і цивілізації. (Андрущенко, Михальченко. Сучасна соціальна філософія. С.86-88).

Соціальні наслідки НТР

НТР – явище глобального характеру, воно охоплює як усі сторони внутрішнього життя певного суспільства, так і зовнішні сторони його життя. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. НТП створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення – залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства.

Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

зміна взаємовідносин у системі “людина – техніка” (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

“інтернаціоналізації” суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні,