Курсова робота

на тему:

Кінофотофонодокументи: історія і сучасний стан

Зміст

Вступ

Приєднання України до єдиного світового інформаційного простору передбачає вивчення і урахування міжнародне визнаних норм інформаційного співробітництва, знання специфіки й особливостей функціонування інформаційно-бібліотечних систем, розуміння основних принципів інформаційної політики в окремих країнах та в об'єднаннях країн.

Інформаційна політика - це сукупність законів та положень, які пов'язані та керують створенням, виробництвом, збиранням, зберіганням, організацією, розповсюдженням та доступом до інформації. Її значення полягає в тому, що вона впливає на шляхи, якими окрема особа і суспільство в цілому робить політичний, економічний та соціальний вибір.

В зв'язку з відмінностями в історичних шляхах розвитку в різних державах спостерігається велика різниця в культурному, соціальному, релігійному та політичному підходах до вирішення проблем інформаційної політики. В різних країнах існують певні відмінності, труднощі та перешкоди в процесах формування і вировадження сучасної інформаційної політики. На них впливає рівень розвитку відповідної інфраструктури, висока вартість літератури, нової інформаційної технології та підключення до світових інформаційних мереж, низький рівень усвідомлення в деяких країнах важливості і цінності інформації та інформаційного обслуговування, слабка державна й урядова підтримка цієї сфери, відсутність необхідної і належної правової бази, наявність мовного бар'єру у використанні й розповсюдженні інформації, недостатня мотивація інформаційно-пошукової діяльності, низька заробітна платня інформаційно-бібліотечних працівників та відтік кваліфікованих працівників з цієї сфери і навіть їх від'їзд з окремих країн, погані засоби зв'язку (пошта, телефон та ін.).

В основу інформаційно-бібліотечної діяльності в демократичних країнах покладена концепція інтелектуальної свободи. В статті 19 "Загальної декларації прав людини" проголошується, що кожна людина має право на свободу переконань та на вільне їх висловлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватись своїх переконань та свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Принцип свободи слова та право кожної особи на вільне висловлення своєї думки закріплені Міжнародним пактом про політичні та громадянські права, Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод, що була прийнята Радою Європи.

В демократичних країнах розроблені і введені в дію відповідні закони, які забезпечують реалізацію концепції інтелектуальної свободи. Зокрема, в США в першій з десяти поправок до Конституції проголошено, що "Конгрес не може приймати закони, які обмежують свободу слова або друку...". В Федеративнійі Республіці Німеччини Конституцією гарантовано право громадян на вільний доступ до інформації. Відповідні закони ("Про інформацію", "Про бібліотеки і бібліотечну діяльність") були прийняті і в Україні, що іде шляхом побудови демократичного відкритого громадянського суспільства. Конституцією України гарантоване право громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (стаття 34).

Передається та зберігається інформація в будь-якому суспільстві за допомогою документів.

Розробляє та вивчає проблеми загальної теорії та історії документа загальне документознавство.

1. Кінофотофонодокументи в контексті документознавства. Історіографія питання.

Спеціальне документознавство вивчає особливості документів, котрі функціонують у бібліотеках, архівах, музеях. Безперечно, такі дослідницькі напрями мають місце в зазначених наукових дис-циплінах. Однак документознавство у всіх своїх відгалуженнях повинне мати спільний зміст об'єкта і предмета, які різняться лише за спеціалізацією об'єкта та предмета загаль-ного документознавства. Зокрема, Л. Дубровіна, коментуючи намагання об'єднати такі науки, як археографія, кодикографія та бібліографія в межах однієї науки, підкреслює, що самостійність науки визначається сукупністю об'єкта і предмета, ме-тодів та мети дослідження об'єкта й що вона має окреслені межі, які дають можливість ідентифіку-вати її в самостійний науковий напрям, одночасно показуючи зв'язки даної науки з іншими науками та галузями знань.

Відмінність документознавства від бібліогра-фознавства, бібліотекознавства й архівознавства полягає в тому, що документ є головним об'єктом його дослідження. Інші об'єкти є, так би мовити, похідними й другорядними, і серед них, зокрема, сфери створення, функціонування, використання документів, тобто практичної роботи з документа-ми. Для бібліотекознавства, архівознавства і му-зеєзнавства головними об'єктами виступають відпо-відно бібліотеки, архівні та музейні установи, а документи й їх сукупності — це другорядні об'єкти.

Документознавство структурно поділяється на загальне й спеціальне. І саме спеціальне документознавство, відбиваючи об'єкт та предмет загального, спеціа-лізується на дослідженні окремих видів доку-ментів і типів документації.

Безперечно, можна здійснити таку спеціаліза-цію дослідження документа (як головного об'єкта документознавства) за характеристиками його змісту, зовнішньої форми, жанрів тощо в межах наук документально-комунікаційного циклу. На-приклад, за знаковою характеристикою інформації можна виділити картографічне чи нотне докумен-тознавство. За характеристиками зовнішньої фор-ми, матеріального носія інформації — це книгознав-ство, кодикологія, берестологія, аудіовізуальне (кінофотофоновідеодокументознавство), електронне документознавство тощо. За жанровою ознакою — епістолологія, літописознавство, дипломатика. З таким же успіхом сюди можна додати журналісти-ку або літературознавство. Таке об'єднання наук у складі однієї метанауки, зрозуміло, навряд чи можливе.

Тимчасом сьогодні реально існує значна су-купність знань, які можуть вважатися загальними для всіх наук документально-комунікаційного циклу, і ці знання пов'язані з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблем його класифікації та типології, законо-мірностей історичного розвитку й функціонуван-ня, а також універсальних технологій роботи з документами. Цю проблематику відбито в працях А.Соколова, Ю.Столярова, Г. Швецової-Водки, вузівському підручнику Н. Кушнаренко. Загальне документознавство не включає до свого складу ніяких наукових дисциплін, а є метанауковою надбудовою для всіх наук документально-кому-нікаційного циклу.

З іншого боку, існує наукова дисципліна доку-ментознавство, фундатором якої був К. Мітяєв, її проблематика розробляється протягом останніх чотирьох десятиліть Всеросійським (у минулому — Всесоюзним)