Автор, безперечно, має рацію, відзначаючи складність і багатоаспектність розроблення за-гальної теорії документа. Безумовно, рівень кон-кретності в даному разі буде мінімальним за рахунок узагальнення сукупності знань про харак-теристики документів (що, правда, базуються на дослідженнях конкретних видів документів). Зро-зумілі й протести представників різних наукових дисциплін документально-комунікаційного цик-лу проти використання загального визначення документа, синтезованих теорій. Однак йдеться про документознавство, його структуру, й поняття «документознавчий підхід» у даному разі і є підходом з позицій загальної теорії документа (як існує в документознавстві джерелознавчий, ар-хівознавчий, інформаційний чи, краще сказати, інформологічний підходи), оскільки не можна заперечити наявність загальних для всіх наук документально-комунікаційного циклу теоретич-них знань, здобутих у результаті аналізу сутності, різних характеристик документів, закономірнос-тей їхнього функціонування. Це і є підґрунтя загальної теорії документа. Саме наявність різних фаз, змін у виконанні основної соціальної функції документів (перехід від динамічного стану до статичного в плані виконання такої функції), що стосується всіх документів, змушує вивчати цей феномен із загальнодокументознавчих позицій. І якщо такі розробки завершаться формуванням певних загальнодокументальних методів чи прийомів аналізу об'єктів як систем, то це вже може вважа-тися значним досягненням у галузі загального документознавства.

Пріоритетним для документології є вивчення комплексу характеристик документа, зокрема ха-рактеристик змісту, зовнішньої форми, функцій, властивостей документа як засобу комунікації, джерела інформації тощо. Серед характеристик змісту привертають увагу дослідження знакових форм його інформації, способів структурної побу-дови тексту, внутрішня форма повідомлення, лексико-семантичні прийоми організації тексту доку-мента. Такі розробки базуються не тільки на теоретичних результатах, отриманих у різних га-лузях знань, а й на досвіді практичної підготовки різних видів документів.

Багатоаспектними є й напрями вивчення харак-теристик зовнішньої форми документа, його зовнішніх ознак, зокрема способів фіксації інфор-мації, різних видів носіїв інформації, організації їхньої матеріальної конструкції. Основна увага тут, безперечно, концентрується на проблемах створення електронних документів.

Важливим розділом теорії документа є характе-ристика складу і змісту його функцій. Теоретичне узагальнення результатів функціонального аналі-зу документа здійснюється в декількох напрямах:

дослідженні складових документа у функціональ-ному розрізі (тобто елементів характеристик фор-ми й змісту), вивченні основних соціальних функцій сукупностей документів, а також функцій у реа-лізації різних його властивостей, зокрема як засобу комунікації, джерела інформації тощо. Спе-цифічні функції окремих видів документів є об'єктом вивчення відповідних напрямів спеці-ального документознавства. Поліфункціональність документа зумовлює наявність і різних виявів його сутності, скажімо, як засобу соціальної пам'яті, явища культури, юридичного акту чи свідчення.

Історичні дослідження загального документоз-навства мають свої особливі завдання, і тут увага, головним чином, концентрується на концептуаль-них питаннях розвитку документа. Серед них — проблеми генезису документа, періодизації його еволюції у цілому та в розрізі різних характери-стик (змісту, форми, функцій тощо), виявлення закономірностей у процесах трансформації цих характеристик і формування сукупностей та сис-тем документів, визначення їхньої ролі в історії засобів соціальної комунікації (у тому числі різних видів, типів) та ін.

Дослідження еволюції способів класифікуван-ня й типологізації (як у теоретичному, так і в прикладному аспектах) створює підґрунтя для розроблення загальних принципів типології доку-мента на підставі використання різних критеріїв поділу документів. Типологія документа, на нашу думку, є не тільки теоретико-методологічним роз-ділом документології, а й одночасно входить разом з об'єктом, предметом, завданнями дисципліни до її теоретичних основ. Причому це стосується і різних відгалужень спеціального документознав-ства, враховуючи типологічну специфічність різних видів документів (наприклад, картографічних чи кінофотофоновідеодокументів), хоча й ці розділи базуються на загальнодокументознавчих засадах. Власне історичний матеріал дає можливість фор-мулювати певні залежності щодо процесу функ-ціонування документів у суспільстві і розглядати їх у контексті використання документів. Є загаль-нотеоретичні проблеми документознавства і в аспекті задоволення соціальних потреб у докумен-тально оформленій інформації чи в певних її характеристиках (знов-таки — у розрізі змісту, форми, функцій, жанру чи номіналу), і, скажімо, на «індивідуальному» рівні, тобто у зв'язку «документ - користувач».

Суттєва частина теоретичних проблем загаль-ного документознавства відбивається в практич-них питаннях створення і використання доку-ментів. Але комплекс таких проблем через свою специфічність перебуває переважно у полі зору інших наукдокументально-комунікаційного цик-лу чи відповідних розділів спеціального докумен-тознавства. Серед практичних проблем, що мають загальнодокументознавче значення, слід виокре-мити створення і реалізацію автоматизованих інформаційних систем на масиви видань, руко-писних книг, архівних документів. Як приклад можна навести проект державної програми «Книж-кова спадщина України: створення бібліографіч-ного реєстру та системи збереження і загальнодо-ступності». Аналогічні проекти існують і в інших країнах, зокрема США. Вони реалізуються в ме-жах програми «Пам'ять Америки» чи планах об'єднання великих баз даних бібліотек, архівів, інформаційних центрів. Не менш масштабною є загальнодокументознавча проблема забезпечен-ня збереженості фондів документів, яка має не тільки природничо-наукові, а й політичні чи правові аспекти.

Серед наук документально-комунікаційного циклу знаходиться спеціальне документознавство, головну увагу в якому сьо-годні приділено управлінській документації. Крім управлінського, у перспективі можливе форму-вання інших напрямів спеціального документоз-навства — картографічного, науково-технічного, аудіовізуального тощо. Всі вони мають фактично ті самі розділи, що й загальне документознавство.

2. Кінофотофонодокументи - складова частина бібліографічного фонду

Термін «документ» використовується в багатьох галузях знань, де він трактується залежно від специфіки тих об'єктів, котрі ця галузь вивчає і котрим надає статус документа. В бібліотечній справі термін «документ» вживається давно, але особ-ливого поширення набув тільки тепер, коли постала необхідність одержати загальне поняття стосовно об'єктів, які піддаються обробці, зберігаються та вида-ються читачам. Бібліотекарі на основі порівняльного аналізу різних підходів до формулювання поняття «документ» шукають таке його визначення, яке відбивало б суттєві характеристики предмета їх npaці.

Найбільш загальним визнається