Знайомство з музейним фондом грамплатівок НБУВ свідчить про давні традиції українського музичного грамзапису і значні художні надбання музичної україніки в цій галузі.

Унікальною пам'яткою минулого є фонографічні воскові циліндри (ФВЦ). ФВЦ з фонозаписом - це особливий вид документів, носієм інформації яких є нетрадиційний композиційний матеріал на основі карнаубського та інших твердих рослинних восків з додаванням бджолиного воску, парафіну, ладанного масла та пластифікаторів (рицинова й оливкова олії, мінеральні мастила тощо). Обстеження показало, що найхарактернішими пошкодженнями ФВЦ є механічні, фізико-хімічні, біологічне. Щоб запобігти передчасному руйнуванню фоноциліндрів, слід дотри-муватися певних умов зберігання. Реставрація фонозаписів є надзвичайно складною і тонкою операцією, яка виконується, зважаючи на конкретну цінність тієї чи іншої одиниці зберігання.

Найбільшим зібранням ФВЦ у нашій державі є колекція фонозаписів єврейського фольклору НБУВ, сформована в 1929-1936 pp. Інститутом єврейської пролетарської культури, пізніше реорганізованим у Кабінет єврейської культури АН України (1936-1949). Колекції фонозаписів в Україні: Центральний державний кінофотофоноархів (20 од. зб.); Інститут мистецтвознав-ства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ. На сьогодні загальна кількість ФВЦ, що зберігаються в інституті рукописів НБУВ, становить 1014 од. зб.

У 1877 р. Т.Едисон (США) винайшов фонограф, який дав змогу записувати інформацію на циліндричних звуконосіях. Ч. Тайнтер удосконалив як сам прилад (електричний привід був замінений годинниковим пружин-ним механізмом з відцентровим регулятором, що забез-печувало рівномірне обертання циліндра), так і циліндр-звуконосій (олов'яну фольгу (станіоль) заступив еластич-ний матеріал - воскова композиція). Перекупивши патенти Ч.Тайнтера, Т.Едисон організував компанію по виробництву фонографів «Edison Busines Phonograph».

Універсальність фонографа (і записував, і відновлював звук) сприяла його швидкому розповсюдженню в світі. Аж до середини 30-х років Х Х ст., тобто протягом майже 60 років з часу винаходу, фонограф слугував для збирання фольклорної музики та пісень, запису голосів видатних діячів культури й історії.

У багатьох бібліотеках та архівах світу збереглися різні за обсягом колекції ФВЦ, зокрема: Фольклорному центрі Бібліотеки Конгресу (одне з найбільших зібрань);

Віденському фонограмархіві; Фоноархіві Берліна;

Національному звуковому архіві Британської бібліотеки (З тис. од. зб.); Центральному державному архіві звукозапи-су (майже 400 од. зб.); Музеї музикальної культури ім. М.Глінки; Політехнічному музеї; Музеї Л.М.Толстого (19 од. зб.) (усі - Москва); Фоноархіві інституту російської літератури Російської Академії наук (Пушкінський Дім) (7 тис. од. зб.); Музеї зв'язку - (обидва - Санкт-Петербург).

Колекції фонозаписів в Україні (Київ): Центральний державний кінофотофоноархів; Інститут мистецтвознавст-ва, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ.

У 1930 p., після закриття в Ленінграді єврейських установ, у Київ було передано велику збірку фономатеріалів з Єврейського історико-етнографічного музею, її основ-ний розділ - це матеріали фольклорних експедицій Єврейсь-кого історико-етнографічного товариства 1911-1914 pp.

У лютому 1930 р. в архів Інституту єврейської проле-тарської культури було передано ще 29 фоноциліндрів з приватної колекції, сформованої за матеріалами етнографічної експедиції 1912 p.

Дружні стосунки та обмін досвідом між НБУ ім. В. І. Вернадського та Національною бібліотекою Польщі (Бібліотека Народова - далі БН) сприяють збагаченню обох книгозбірень. Так, фонди НБУ поповнилися переданими бібліотекою Музичної академії ім.Ф.Шопена, Музичним товариством його імені, Спілкою композиторів Польщі документами музичної полоніки, а також подарованими видавниц-твом «Pro Musika Camerata» різними виданнями (близь-ко 70 од.), зразками бібліографічних описів (БО) та бланків.

Музичні бібліотеки Польщі зацікавлені в обміні виданнями та мікрофільмами, а передані нам фонди Спілки композиторів України дають змогу здійснювати його. Проведено попередній обмін інформацією з цих питань з п. Піглою (БН), Софією Ольжевською (Му-зична академія), п. Заморським (Ягеллонська бібліо-тека).

Безперечно, унікальні фонди Ягеллонської бібліотеки потребують ґрунтовного обстеження і дослідження, оскільки там є матеріали з історії та культури України. У відділі рукописів, наприклад, зберігаються автографи Мазепи на охоронних грамотах 1699 і 1705 p., автограф поеми Ю. Словацького «Мазепа». Рукописний фонд музичного відділу - 4 тис. од. зб.

Відділ аудіофонду БН має 20 тис. од. зб.: 17,5 тис. грамплатівок (з них 10 тис. до 1918 p.), 79 фоноваликів, 178 механічних нотних валиків, 1600 аудіолистівок. БН збирає всю продукцію польських фірм, усі аудіодокументи полоніки: музичні записи, декламацію, виступи, курси іноземних мов, записи звукових ефектів. Це єдина бібліотека в Польщі, яка має право на отримання обов'язкового екземпляра звукозапису.

Для прослуховування записів є різноманітна апара-тура: патефони, грамофони, піанола, найсучасніша техніка. Каталоги (алфавітний, систематичний, пред-метний) доволі повно відображають аудіофонди БН. Полоніку відбито до 1918 p. Нині для БО грамплатівок використовується програма NORMA. На картках зроб-лено БО третього ступеня докладності.

Вивчення досвіду організації аудіофонду в БН було дуже корисним, адже в нас зроблено тільки перші кроки в цьому напрямі. Від БН отримано зразки документів і програма БО, які допоможуть в організації аудіофонду НБУ.

4. Мікрофільмування періодичних видань з метою їх збереження

Ціль і функція бібліотеки складається в збиранні, організації, зберіганні і забезпеченні доступу до документів на різних носіях, загальним для який є спроможність містити і фіксувати знання. Документи, що утворюють колекції, відбивають інтелектуальне і культурне життя окремих країн в окремі періоди їхнього розвитку. Не всі бібліотеки, проте, зобов'язані берегти свої фонди вічно, тому існує декілька рівнів і ступенів зберігання . Зокрема, колекції, призначені для видачі додому, швидше за все не підпадають під