північна (Краків – Ряшів – Радимно – Яворів – Львів – Броди і Львів –Золочів – Тернопіль – Чортків – Чернівці) –

середня (Гешин – Б'яла – Ясло – Перемишль – Львів – Рогатин – Галич –Городенка – Снятин) –

південна або гірська (Живець – Йорданів - Новий Сонч – Сянок – Самбір –Дрогобич – Стрий – Станіславів – Коломия).

У 1840-х роках австрійський уряд остаточно зрозумів перспективність залізничних сполучень для держави. У 1841 році була проголошена спеціальна Програма у справах залізниць, згідно з якою вони поділялись на колії державного скарбу і приватні, причому державними повинні були стати всі лінії, що відходили від Відня. До державних мала б належати і Галицька залізниця, проект якої був розроблений у 1840-42 роках. Цьому передувало створення спеціальної комісії. До її складу увійшли сім великих промисловців і землевласників Галичини на чолі з князем Леоном Сапєгою. Для розробки статистичного розділу було запрошено професора Львівської технічної академії (політехніки) Томашка, технічне виконання доручено інженерові залізничного транспорту Бредшнайдеру. У поданому звіті була визначена основна лінія Бохня – Дембиця – Ряшів – Переворськ – Перемишль – Львів. Зі Львова колія прямувала до Красного, де розгалужувалась на дві вітки: до Бродів і на Підволочиськ через Золочів і Тернопіль. Південна лінія зі Львова мала пройти через Ходорів і Станіславів на Чернівці. У звіті відзначалось, що ця залізниця принесе велику користь усій Європі. Відносно ж Галичини було зроблено висновок, що їй потрібні залізниці для розвитку промисловості і вивезення сировини та продуктів землеробства, якими багатий край [19].

Після затвердження у 1845 році Галицької залізниці, як державної, розпочали підготовку до її будівництва. Однак неврожай і непевна політична ситуація монархії загальмували цей процес. Тільки згодом, 31 квітня 1874 року урочисто відбулось відкриття першої карпатської лінії [31]. Також у Відні ще у 1870-му році був детально розроблений проект Карпатської магістралі, метою якої було з'єднання угорської столиці Пешта з Одесою через Мішкольц і Сигет — до Коломиї, Чернівців, Ясс і Кишинева. Це був найкоротший шлях до Одеси з Угорщини, що одночасно проходив через галицькі залізниці. Ці ж сімдесяті роки дали початок першим залізницям Закарпаття. У 1870 році через Чоп, Берегове, Виноградів (тодішній Надьселеш) і Королеве (Кірайхазу) пройшла так звана угорська трансверсальна лінія — стратегічна колія від Словаччини до Семигороду (Трансільванії). Вже 16 вересня 1873 року Львів поєднався зі Стриєм, а 1 травня 1875 року — Стрий зі Станіславовим. Нафтові родовища Прикарпаття отримали вихід для своєї сировини. Колія Хирів–Стрий стала частиною Галицької трансверсальної лінії і у 1876 році саме ця ділянка стала першою державною колією в цілій Австрії [10].

Першими залізницями на Бойківщині став відрізок від Стрия до Сколе, закінчений у 1885 році. А ще раніше, у 1883 році, від смт. Долина на лінії Стрий-Станіславів була проведена колія на Вигоду [15].

Особливої уваги заслуговує в той час розвиток локальних залізниць в Карпатах. Незважаючи на те, що через спротив уряду, проекти залізниці Верхнє Синьовидне – Кропивник – Турка – Самбір (1895-96-й роки) так і не були реалізовані, для вирішення ситуації, що склалася, лісопромисловці знайшли вихід у будові вузькоколійок. У 1895 році фірма братів Гредлів збудувала "лісові колійки" до Бутівлі і Коростова [10]. 1905-го року будується вузькоколійка Верхнє Синьовидне – Крушельниця, в 1907 році – Велика Тур'я – Долина. Найбільшою (102 км) стала споруджена австрійською фірмою "Ґнезінтер" траса з Брошнева до Довгої Поляни.

У ХХ столітті, на жаль, більшість карпатських вузькоколійок перестала існувати як "безперспективні".

Час проходить, і є надія, що локальні мережі займуть гідне місце поряд зі стрімким розвитком головних магістралей залізниць в Україні [41].

1.2. ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ФУНКЦІОНУВАННЯ ВУЗЬКОКОЛІЙОК ПРИКАРПАТТЯ

Історія розвитку промисловості в Українських Карпатах тісно пов’язана з розвитком залізничного транспорту. Спорудження ряду залізничних напрямків колії ширини 1435 мм (Відень – Львів, Львів – Станіслав – Чернівці, Станіслав – Коломия, Станіслав – Бучач, Галич – Підвисоке, Львів – Потутори тощо) сприяли розвитку товарообміну, стимулювали промислове виробництво як в рамках Австро-Угорської імперії в цілому, так і Галичини зокрема. Інтенсивна розробка лісогосподарського комплексу в Галичині покликала до життя мережу вузькоколійних залізниць (ширина колії 750 мм), прокладення яких супроводжувалося побудовою стаціонарних інженерних споруд (мости, переправи, естакади тощо). Дана система вузькоколійних залізниць була тісно інтегрована в загальну систему залізничного транспорту. Створені в той час інженерні системи, транспортні вузли та станції примикання в багатьох випадках функціонують і до цього часу. Але наразі зупинимось на таких вузькоколійках, які вже відійшли в минуле і залишились для нас історією.

В Івано-Франківській області існували такі вузькоколійки, про що йтиметься нижче:

Болехів – Тисів (гілка на Лужки) – Паляниця – Хірава

Довжина основної лінії цієї вузькоколійки становила 35,9 км. Основна лінія цієї залізниці побудована протягом 1907-1911 років, а ціла гілка завершена у 1920 році. До 1947 року колія була 760 мм. Вузькоколійки обслуговували паровози типу 01310Т, а з 1947 року – один ПТ4.  Проіснувала вона недовго.