У Чернівецькій області існувала єдина вузькоколійка:

Чудей – Ванилов – Подгорний – Гілче – Кощуя

Збудована у Північній Буковині у 1907-1908 роках компанією Bukowinaer Lokalbahnen з колією 760 мм. Представляла собою дорогу загального користування з пасажирсько–вантажним сполученням. До 1918 року керувалалась KKStB, а до 1940 року – CFR. До основної лінії примикали 3 приватні лісовозні гілки (одна в Гилчі і дві – в Кощуї) братів Феліксу і Михаелу Адлерсбергів. У 1946 році вузькоколійка перешита на 750 мм. Рухомий склад залізниці становив потяг ПТ4 та 159. У 1951 році вузькоколійка була закрита і згодом повністю розібрана [45].

1.3. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ ПЕРШИХ ВУЗЬКОКОЛІЙОК

1.3.1. «Легкі» колії до тартаків

Історія вузької залізниці (колія більше ніж у два рази вужча за стандартну) розпочалася в Карпатах іще за часів Австро-Угорської імперії, коли в 1873 році австрійський підприємець, барон Леопольд Поппер фон Подгарі переніс з Угорщини в Галичину головний офіс своєї фірми. Підприємство Поппера спеціалізувалося на заготівлі, переробці і збуті деревини. Барон влаштував у Ґорґанах перший тартак (пилораму) у селищі Вигода.

Саме тривало інтенсивне освоєння Карпат. Дирекція цісарсько-королівської залізниці архикнязя Альбрехта прокладала широку залізницю зі Стрия (Львівська область) до Станиславова (тепер – Івано-Франківськ). У 1875 році цією колією пішли паротяги. Наступний проект – будівництво залізничного полотна до Вигоди – дирекція завершила у 1883 році. Перший поїзд прибув з Долини у Вигоду 8 липня (цей день радянська влада проголосила днем заснування нинішнього райцентру). На залізничній станції (будиночок зберігся) потяг зустрів сам Поппер. На той час він став поважним власником кількох тисяч — 0, 57 га. Одиниця виміру площі польсько-литовського походження. Використовувалася з XIII сторіччя переважно у Західній Україні. (0,45 га) лісів уздовж ріки Свіча.

Від широкої залізниці в гори спочатку проклали «конки» – вузькоколійки, якими коні тягнули ліс. Така колія, довжиною три кілометри, сполучила у 1890-му лісопильний завод у Вигоді з тартаком у Старому Мізуні. Вона проходила двома великими мостами на ріках Свіча і Мізунька. На той час попперівська лісопильня «Евеліни» була найбільшою в Галичині.

Справи у барона йшли так добре (багато лісу, дешева робоча сила), що він збудував у Вигоді розкішну віллу і заклав парк. Майже десять років поспіль збирав екзотичні дерева. Для власної втіхи влаштував неподалік Мізуня фабрику музичних інструментів... По смерті Леопольда Поппера його

спадкоємці отримали найбільшу в Австрії промислово-торговельну фірму і

100 тисяч моргів лісів у Галичині та Угорщині.

Окрім Леопольда Поппера, вузькі залізниці і лісопромисел із 1886 року активно розбудовували брати барони Гредлі – у Сколівських Бескидах та графи Потоцькі – в Осмолоді. У гірському селищі Сколе (Львівська область) Гредлі влаштували першу в Карпатах електростанцію і водогін з керамічних труб, який обслуговувала всього одна людина (водопровід також зберігся до наших днів). За двадцять років підприємці проклали три вузькоколійки. Одна з них мала середній нахил 25 відсотків і йшла через Демню до найвищої вершини Сколівщини – гори Парашка (1268 метрів). А в 1892 році, на противагу «легким коліям» Поппера, Гредлі спорудили найдовшу в Галичині «льокальку» – 13,6 кілометрів. За наступні півтора десятки років довжина цієї залізниці зросла вп’ятеро. Нею паротяги возили не тільки дерево, але й робітників на лісозаготівлі, а також туристів.

1.3.2. Потяги на мінеральні курорти

Перша світова війна змусила власників карпатських лісів повернутися до Австрії. Попперівська міні-імперія у Вигоді перейшла до акціонерного товариства «Сільвінія» з Великобританії. Фірма не тільки продовжила будувати лісопильні й вузькі залізниці, але й відкрила їх для туристів з великої Європи.

У 1920 році в долині ріки Мізунька почала працювати третя вузькоколійка. Ця дорога, довжиною 24 кілометри, вела до станції Соболь (сьогодні – Міндунок), проходила через п’ять великих мостів і була розрекламована в газетах як дуже мальовнича. До 1939 року Вигодська гілка набрала довжини 65 кілометрів і «обросла» відпочинковою інфраструктурою.

Повсюди в Карпатах довкола лісопереробних підприємств купчилися курорти – санаторії і пансіонати, які пропонували хворим оздоровлення мінеральними купелями та торфогрязями. В розвиток курортів вкладали капітали передовсім лісопромисловці і власники вузькоколійок. Карпатські містечка Мізунь (поблизу Вигоди) і Корчин (біля Сколе) у час між двома війнами були популярними місцями відпочинку урядовців, бізнесменів, письменників, художників і студентів з усієї Галичини і Польщі. Діставались на курорти, звісно, потягами по вузьких коліях.

Першу ліцензію на туристичні маршрути серед малих залізниць Європи отримала карпатська вузькоколійка Гредлів – лінія Сколе-Демня-Коростів протяжністю 41 кілометр. Для туристів спорядили три поїзди. З вікон спеціальних вагонів можна було оглядати місцеві краєвиди, а на зупинках – вирушати на прогулянки горами.

1.3.3 Єдиний маршрут трамваю

В час Другої світової війни карпатські залізниці регулярно підривали і відбудовували різні армії, залежно від ліній фронту і наступально-відступальних операцій. Вузькоколійкою з однаковим ентузіазмом користувалися партизани УПА і загони НКВС, намагаючись уполювати одне одного. Поміж тим місцеві мешканці продовжували працювати в лісі.

Щоб виконати просто гігантські держзамовлення на деревину, мережу вузьких колій заглибили в ліси і гори.